Хмара, якого не лякали вітри

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали.

 
Затриманий Степан Хмара, 1991 рік
Фото: Єфрем Лукацький

— …А памʼятаєш, Олю, як тоді, в готелі?..

І голосно, молодо регоче, закинувши голову.

Я й собі сміюся, позираючи крадькома навкруги: такий тест. Пару разів Ількович влаштував цю імпрезу в людному місці, в кулуарах Ради. Інколи серед глядачів знаходилися посвячені, хто памʼятав, про що, власне, мова. Хоча більшість просто дивилися зацікавлено: якась пікантна історія з давніх часів?

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. Бо ж не для того незалежність нам, так би мовити, дана, щоби різні нацики-депутати в парламенті збиткувалися над поважними людьми! (Тут доречно згадати про групу "239", але тоді текст піде в інше русло.)

Отже, нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали. Полковник, дбаючи про громадський порядок, копав ногами розкладачку, на якій спала бомжиха ( чи підпила дама та мала стосунок до "операціі", чи ні, достеменно не знаю, ходили різні чутки.)

 

Важливо, що гидку сценку побачив Степан Хмара, він якраз проходив повз. Зрозуміло, "стартонув" на мєнта — " Не сміти чіпати жінку!" — і …був повʼязаний не просто як вуличний хуліган, а як особа, що здійснила напад на правоохоронця " прі ісполнєніі".

Далі — абсурдна тяганина з судами, куди, врешті решт, Хмара відмовився приходити. І його постановили доправити на засідання силою. Жив депутат-львівʼянин у готелі "Україна", що на бульварі Шевченка ( зараз розкішний "Премʼєр Палас". ) Тоді ж найбільшою розкішшю номерів вважалися товстезні дубові двері. 18 липня група журналістів, здебільшого представники іноземних ЗМІ, акредитовані в Раді, в тому числі і я, кілька депутатів та адвокати Хмари чергували в номері, сподіваючись, що присутність свідків не дозволить чинити насилля.

Ми помилялися. Що трапилося невдовзі , — в замітці.

… Під балконом третього поверху валують сторожові собаки (йде ж бо захоплення небезпечного державного злочинця!) Поруч збирається натовп перехожих. До них і звертається з балкона, як з трибуни, Хмара. Говорить про демократію, права людини і про загрозу диктатури, що перефарбувалася в національні кольори . Біла сорочка, сиве волосся тріпоче під вітром.

Пристрасть, сміливість і віра. Для слухачів спонтанна політична промова на тлі безглуздої акції влади — подія, яка здатна змінити спосіб мислення, чи, принаймні, спроба почати думати. Люди скандують " Хма-ра! Хма-ра!".

Десяток міліціонерів тримають як батут чималий шматок брезенту: чогось вирішили, що Степан Ількович у фіналі кинеться на асфальт. Чи самі збиралися скинути, імітуючи спробу втечі? Нема людини — нема проблеми.

Під забарикадовані товстезні двері номеру, що здригаються від ударів ОМОНу, бризкають " Черьомухой" і , зрештою, вибивають. ОМОН у повному спорядженні вдирається до кімнати мало не по наших головах, хапає депутата, викручуючи йому руки, виносить. Журналістів блокують в номері до ранку, попередньо відрізавши телефон. ( Мобільних ще нема навіть у представників FT та Guardian.)

Промивши очі та відплювавшись від "Черьомухи", пишемо репортажі в блокнотах. Ближче до світанку до визволення медійників долучаються іноземні дипломати. Скандал щодо брутального захоплення депутата отримує світовий розголос.

Боротьба тільки починалася.

Дорогий Ільковичу, я не плачу сьогодні. Я згадую вас — сміливого до безтями, категоричного до краю, запального, веселого, сильного духом, з безмежною любовʼю до України — і знаю, що ви схвалили б такий некролог.

Ми переможемо. Інакше і бути не може.

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.