Міський голова Одеси Павло Зелений – борець за українську мову

Саме Павло Зелений першим на посаді міського голови взявся за адвокацію мови більшості населення Одеси, яку десятиліттями пригнічував царський режим. Зробив це ще до початку революції 1905 року – представивши в Одеській міській раді (думі) свій реферат щодо потреб народної освіти. У цій доповіді підняв, зокрема, питання потреби книжок українською мовою для шкіл і освіти населення.

 

Павло Зелений твердив, що Одеса має своїм корінням українське населення, а за даними статистики мешкало 50 000 містян, які вважають рідною українську. Що всі навколшні поселення – чисто українські.

Одеський міський голова Зелений використовував аргументи подібні до Міхновського, що українцям тяжко зрозуміти московські терміни, як от "пахото сохой" чи "курится воин", що часто зустрічається в шкільних підручниках. На його думку вже тоді дивно звучали школярам тези "наша родная матушка Волга", коли ці діти виростають над Дністром, Дніпром чи Чорним морем.

Зелений наводив багато інших слів, які дітям не зрозумілі. Відповідно публічно запропонував скасувати таємний царський Емський указ 1876 року, циркуляри, які забороняли давати в школах пояснення українською мовою; забороняли статті українською мовою в шкільних книжках. Вважав, що всю освіту в українських громадах слід вести українською мовою, допустити українські книжки в шкільні і народні бібліотеки на рівні з московськими.

Ініціатива Зеленого "співпала" по часу із публічним Меморіалом українців Одеси від 15 січня 1905 року до прем'єр-міністра царської імперії графа Вітте щодо відновлення в правах української мови. Співпала з ініціативою українського самостійника із Одеси лікаря Івана Луценка (загинув згодом у бою з окупантами) започаткувати в місті першу щоденну газету українською мовою "Новина". На яку петербурзьке "главноє управлєніє по дєлам печати" відповіло, що "міністр внутрішніх справ відмовив в дозволі видати в Одесі щоденну газету українською мовою".

Хоча Зелений спілкувався переважно московською мовою, він публічно виступав за скасування утисків штучно створених для української преси. Особисто виділив 500 рублів – колосальну суму на ті часи – для пам'ятника Шевченку в Одесі. Був одним із співзасновників одеської "Просвіти". Саме таким людям, а не московським імперцям-шовіністам, будуть стояти пам'ятники в Україні.

Юрій Юзич: Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

Радомир Мокрик: Уроки ненасильницького спротиву

Ненасильницький рух спротиву в Україні має виразну традицію – не лише успішних революцій, але й копіткої щоденної роботи, яка протягом «короткого ХХ століття» в Україні під радянською владою увійшла під загальною назвою «дисидентський рух».

Олексій Мустафін: Потосі: коли багатство вбиває

Гора, що по суті вся складалася із срібної руди, майже одразу отримала назву Сьєрро-Ріко - "Багатий пагорб". І виправдовувала свою назву протягом сторіч. Лише за офіційними даними за 265 років з неї витягли коштовного металу на 875 мільонів песо – п'яту частину срібла, добутого за цей час в цілому світі, а в перше століття розробки місцевого родовища доля Потосі в світовому видобутку сягала половини.

Володимир Молодико: Герой Крут Павло Кольченко. Невідомі факти з біографії

Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований. Дата й місце уродження крутянця донедавна залишалися "білими плямами" в його біографії.