Переходи в ПЦУ

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян.

 
Свято-Преображенський кафедральний собор у Вінниці, одним із перших у грудні 2018 року перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ

У Твіттері є сторінка "Переходи до ПЦУ", де можна відстежувати процес в динаміці. Її автор В'ячеслав Манулік - ІТ-фахівець і як він сам себе називає "атеїст Київського патріархату".

Я записала розмову з В'ячеславом як з людиною, яка фіксує ці переходи і тенденції навколо з 2018-го - року надання українській церкві Томосу. Водночас в нього немає жодного конфлікту інтересів, лише щире вболівання за наш метафізичний розрив з російською метрополією. Для нього ця тема - це в першу чергу культурний та історичний феномен. 

Але якщо вам скучно дивитися\слухати, то ось ключові тези розмови, щоб розуміти дуже складну картину більш менш цілісно.

На 2018 рік в Україні було 11 463 парафії УПЦ (МП).

З того часу 1632 громади перейшли до ПЦУ (14%).

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян. Саме тому кількість громад, які перейшли до ПЦУ не можна назвати малою.

Чемпіоном з переходів до ПЦУ є Хмельницька область - 360 з 998 парафій (35,9%) перейшли до ПЦУ з 2018-го.

Чому Хмельниччина? Тому що:

  1. Воцерковленість українців зростає зі сходу (де релігійних людей мало з огляду на системні і багаторічні комуністичні репресії проти церкви) на захід (де СРСР проіснував менше на +-20 років і де релігійна традиція змогла краще зберегтися).
  1. Це найбільший регіон на заході, який НЕ є "вотчиною" УГКЦ. Бо далі на захід України - територія впливу здебільшого Української греко-католицької церкви. (Ситуацію на Волині та Закарпатті варто розглядати окремо).

На другому місці за кількістю переходів - Київська область (216 з 658 парафій (32,8%) з 2018-го). Це пов'язано не в останню чергу з близькістю до столиці й рівнем освіченості людей.

Але, як зазначалося вище, чим ближче до сходу та півдня - тим менше українці є релігійними. Плюс, чим ближче до зони бойових дій, тим, зрозуміло, менше можливостей громаді зібратися і перейти до ПЦУ. Банально тому, що багато людей виїхали, а деякі міста росія тупо зрівняла з землею.

На Дніпровщині з 643 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 19-ть.

На Одещині - з 613 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 10-ть.

Низька кількість переходів також нерідко пов'язана з тим, що люди:

  1. Не заглиблюються в історичні тонкощі, бо звикли до священника, який вже 30 років править в селі\місті.
  1. Є громади, де ПЦУ ніколи не було або вона була присутня найближче в сусідньому селі.

УПЦ (МП) зазвичай переконує такі громади, що вони є українською церквою, "незалежною від Москви", бо мають автокефалію. Про "розкольників" нерідко мовчать, бо якщо почати говорити, що є якісь "інші", то люди починають про це так чи інакше задумуватися. Риторика "антирозкольництва" включається зазвичай, коли вже пахне смаженим. Тут вже починаються розмови про "заборону МП" викрадання батюшками ключів до храмів, тітушки, бійки батюшок з військовими, суди та максимальне перешкоджання переходам. Разом з тим до 15% священників УПЦ (МП) перейшли до ПЦУ разом з громадою.

Якраз головним тормозом цих процесів є саме священники УПЦ(МП)на місцях, які є авторитетом для людей. Люди часто роблять так "як скаже батюшка". На думку В'ячеслава найбільшу роботу ПЦУ і державі на горизонтальному рівні варто проводити з ними. І це також питання "ділової пропозиції", яку в РПЦ, на жаль, вміють робити.

Комунікація ПЦУ щодо важливості переходів, назовні є слабкою. Росія ж запустила інформаційну кампанію про те, що УПЦ (МП) - "гнана" церква, яку забороняють так, як колись більшовики забороняли церкви. Ця кампанія працює, бо апелює до простих людських емоцій. Але водночас Росія, через таваріщ-майорів в рясах, які досі оперують в Україні, залякує священників вічним прокляттям чи вигнанням з церкви, якщо ті перейдуть до ПЦУ.

Примітка: у 2018-му році до 17% від всіх українських православних належали до УПЦ (МП). Свіжих цифр на тему немає, але є цифри КМІС за червень 2023-го року про те, що до 66% українців виступають за повну заборону УПЦ (МП).

85% вважає, що держава має втрутитися в їхню діяльність.

P.S. Це світський погляд на тему. Зрозуміло, що є значно більше тонкощів, які люди поза церквою не знають. Але думаю іноді цінно людям в системі подивитися як бачать цю історію ззовні.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.