Війна для всіх

Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.

 

Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у "високих кабінетах".

Чому я проти?

Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати і закінчувалось це як правило однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.

Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни в США. Однією з причин бунтів було незадоволення "комутаційними платежами" – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти у армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться "Банди Нью-Йорка", там якраз цими бунтами фільм закінчується.

 
Протести у В'єтнамі, 1960-ті роки
indybay.org

Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтішники і механіки, студенти і люди пенсійного віку.

Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.

Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі. 

Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості і легкості веденню бізнесу, залучати іноземні інвестиції і врешті зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще.

Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?

І останній – не аргумент, а заклик.

Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін з голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.

Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.

І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варто лише життя і те, за що його віддають.

Крапка.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.