Підпишть петицію щодо надання звання Героя України історику Максиму Фідрі

Максим Фідря (позивний Історик) загинув у ніч на 29 жовтня 2023 року на Бахмутському напрямку.

 

Полеглий Герой Максим Фідря, позивний Історик. Сержант, служив у Краматорському прикордонному загоні. Народився у 1981 році у Краматорську на Донеччині. Закінчив Краматорський економіко-гуманітарний інститут і багато років викладав історію в місцевих школах. Педагогом був "спадковим" - вся родина, з діда-прадіда, вчителювали. Мав хобі - піший і велосипедний туризм, плавав на байдарках. Був "непримиренним" патріотом, місцевим "ждунам руського миру" казав в обличчя: "Чемодан, вокзал, росія... виїзжайте і живіть там".

Історія і педагогічна діяльність були його покликанням (майбутній напрям викладання обрав у семирічному віці під впливом набагато старшої сестри-історика), але у 2020 році бажання особисто захищати державу переважило, і він підписав контракт із ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення постійно був у зоні бойових дій, воював на Київщині, Харківщині, Чернігівщині, Сумщині, Донеччині.

Загинув у ніч на 29 жовтня 2023 року на Бахмутському напрямку, біля Курдюмівки, разом із побратимом Дмитром Семеновим, під час спроби евакуювати пораненого товариша. Заповів, щоб його кремували і прах розвіяли на Білянських горах, на Осколі і в Криму.

У Максима залишились дружина Олена і 15-річний син. Олена була однокласницею Максима. Під час навчання у школі вони дружили, а потім, коли вступили до того самого вишу, зав'язали романтичні стосунки і на 3 курсі побралися.

Олена Фідря багато років займається музейною справою, вона директор Донецького обласного художнього музею, який нині знаходиться в Краматорську. З її спогадів про чоловіка: "Як історик, він казав, що наша нація вже перемогла. Що війна нас об'єднала, згуртувала. І Україна, і наша нація перемогла перед усім світом і довела, що така нація існує, і вона спроможна себе захищати, жити і існувати".

P.S. На сайті президента є петиція з проханням присвоїти Максиму Фідрі і Дмитру Семенову звання Героїв України (посмертно). Хто бажає, ще є час поставити свій підпис за посиланням

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.