Творення традицій

Традиція - те, чого у нас нема і не буде, бо клоуномислення із традиціями несумісне. Традиція не може спиратися на поверхневе, кліпове, одноденне. Це завжди багатошаровий пиріг чи капустина, кому що образніше. Традиції не можуть самі по собі гепнутися з неба – хрясь – користуйтеся. Традиції творять. Кожну традицію хтось колись започаткував. Офіційно чи неофіційно, але був "топікстартер".

Приклади? Санта Клаус в його загально-світовому образі – трохи опасистий, усмішкуватий, із басовитим голосом, добрий, білобородий, в червоному строї дядько старшого віку. Таким Санта з'явився в 1823 році в поемі "Ніч перед Різдвом" Клемента Кларка Мура. Олені, проникнення через димар, подарунки – все звідти.

Ні, раніше св.Миколай також був в пошані. При чому саме на Миколая малечу одаровували, але протестанти (Реформація) в Європі , в процесі поборення святих, оголосили Миколаю війну – типу право дарувати щось має лише маля Христос. Можливо з цієї причини сам факт подарунка дитині сповз з дня Миколая на Різдво. Можливо Санту врятувала сучасна культура, шоубіз в його широкій рамці: листівки, газетні есе, новели, казки, мультфільми, Голівуд,. Зрештою - капіталізм, який зумів органічно інсталювати красивий образ в свято.

Сучасний Санта став дещо дистанційованим від релігії, він поміркований, але виконує надзвичайно важливу функцію – доступною, простою, яскравою мовою образів – виховує. І малих , і дорослих. Робить глобальне щеплення Доброти, Ніжності, Родинності, Затишку. В цій ролі Санта є повноправним "партнером" Христа на Різдво, наповнюючи Свято додатковими смислами. Пиріг… чи капуста, пам'ятаєте?

І приклад Санти є лише найбільш очевидним в ці дні, є і інші.

Спитаєте, до чого ж тоді картинки до цього допису? Вони також про традицію, яка твориться і культивується просто зараз. На жаль, не у нас.

А тепер дивіться на світлини – це церемонія передачі повноважень головного сержанта війська Литви своєму наступнику. Що ми бачимо? Ключова церемонійна фігура - воїн в обладунку часів Великого Князівства Литовського. В його руках є церемонійний спис і такий же саме тримають інші учасники дійства, певного рангу і статусу. Лицар в обладунку – символ, знак спадковості, тяглості, наголос на "ми тут давно".

Красиво? Так. Є виховний момент? Ще б пак! Це про ідентичність? Авжеж. Це можна назвати правильною пропагандою? Звісно. А що в Україні? …

Капітан Очевидність може зауважити – український грунт для творення Традиції і Церемоній у війську є одним із найродючиших в Старому Світі. Епічність історичних образів\сюжетів просто зашкалює. Тяглість від княжої Русі, до ВКЛ, Галицької і Волинської держав, Речі Посполитої, Козаччини, ПВЗ і ДВЗ, дозволяє використовувати образи воїнів зазначених періодів, імена визначних осіб, церемонії передачі символічної зброї (списи, шаблі, мечі, кинджали, ножі, пірначі, кортики, бартки, келепи, бойові молоти, алебарди, латниці…), церемонії проводжань з війська, церемонії "прийняття" в підрозділ, церемонії вшанування патронів ("святіння ножів" під Дубом в Холодному Яру, вшанування дат знакових битв чи персоналізованих місць). Список можна продовжити…

Хто це має робити? Звісно (особливо зараз), тут не покладешся на ентузіазм командира (він може згасати, командир може мінятися). Тим більше не можна цей тягар гепнути на плечі офіцерів із МПЗ.

Перш за все має бути державна політика в заданому напрямку. А політика це таке вариво, що починається із усвідомлення ЩО ми готуємо та ЯКІ складові "рецепту", спирається на розуміння таймінгу процесів "готування" - В ЯКИЙ СПОСІБ. Плюс відчуття такту і стилю. Це як спеції – неможна переперчити, -солити, -солодити, -прянити.

Литва могла б поділитися досвідом. Ми могли б його використати. Правда для цього довелось би кардинально і безжально перетрясти відповідні структури в МО, ГШ, НУОУ.

Хоча, звісно, системно такі речі варто починати з обряду екзорциму на Банковій і на Грушевського. Бо шароварно-квартально-пороблено.

А литовці - молодці.