Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

 

Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року мав свою передісторію: 19 серпня – шовіністично-імперський воєнний путч ГКЧП у москві з метою недопущення республік тодішнього союзу до державної самостійности; 24 серпня – прийняття Верховною Радою "Акту проголошення незалежності України."

Пропозицію провести всенародний референдум на підтримку "Акту" висловив у своєму виступі Ігор Юхновський. Це викликало неоднозначну реакцію. Чулися невдоволені репліки. Одна з них звучала буквально так: "Хіба у рабів питають чи хочуть вони бути вільними?" А ще: до референдуму будуть готуватися і комуністи. А вони захочуть, аби Україна стала незалежною?

Дискусії, суперечки тривали довго. Сам "Акт" був схвалений щойно після 18-ої години. А тоді ще обговорювалися й схвалювалися ряд постанов, в т. ч. і про референдум, і про вибори Президента. Сесійне засідання того дня було закрите о 21.00.

Сьогодні визнаймо: референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

Три місяці підготовки до президентських виборів і референдуму дали можливість об'їздити всю Україну, зустрітися з мільйонами людей, донести до них наші національні ідеї. В'ячеслав Чорновіл доручав мені зустрічі у Донецькій, Луганській, Чернігівській областях.

Жителі Донбасу розділилися дві групи (як і тепер): одні вважалися споконвічними аборигенами цієї землі – "Дикого Степу" – а тому прагнули бути з Києвом (тут не прийнято було вживати слово "Україна"), а інші також (якось зверхньо) погоджувались, бо їм "надоєло бить всєсоюзной кочегаркой". Тобто постачати туди кам'яне вугілля. Але ті другі все-таки сподівалися, що їхня "кровная св'язь" з московщиною усе-таки в якісь формі (нехай уже не союзній) таки залишиться. Це і є та ситуація, яка вибухнула сьогодні у форматі ДНР і ЛНР.

Тут тоді ще проживали ті, які пам'ятали, як їх – дітьми і підлітками – везли ешелонами з насиджених місць "матушки-расєї" з історичною місією: освоювати "ісконно русскіє зємлі", які колись захопили хохли. Коли я говорив їм про незалежність Української Держави, вони впадали у відвертий гнів, кричали, що тут немає ніякої України, що вони "мєстниє" і ніколи українцями не стануть… Змінити світогляд, настрої того покоління, як і їх прямих нащадків… ну, не знаю, не хочу бути категоричним, але гадаю, що це було неможливим. Треба думати про майбутнє.

Доводилось бувати в селах, суцільно виморених Голодомором 1932 – 1933 років. Тяжке враження: ті люди, які зайняли опустілі хати, обезлюднену землю, не вважали себе… – не зміг я вияснити, ким вони себе вважали.

Але мене возили і в села, де місцеві люди якось вижили. Ходили, а біля будинків – могили, маленькі могилки з хрестиками. З датами життя. Переважно дітки. Моторошне відчуття. Ніби перебуваєш на цвинтарі.

Я був тоді довіреню особою кандидата в Президенти В'ячеслава Чорновола…

Е, ні! За незалежну Україну вони проголосують, а за націоналіста, бандерівця, що вийшов з тюрми – нізащо! От Леоніда Кравчука вони знають. Відомий комуністичний керівник, свій чоловік. І це говорили люди, які пережили Голодомор – Геноцид, біля дому яких – жертви їх найрідніших. Спрацювала психологія страху і пристосовництва, сформована заради виживання…

Так в Україні залишилася керувати компартійна номенклатура, яка "прихватизувала" державну власність і сформувала олігархічно-корупційну систему суспільного ладу, в якому нам доводиться жити.

Поборемо? Мусимо! Бо інакше нас знищать.

30.11.2023

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.