Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

 

Епохальний Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року мав свою передісторію: 19 серпня – шовіністично-імперський воєнний путч ГКЧП у москві з метою недопущення республік тодішнього союзу до державної самостійности; 24 серпня – прийняття Верховною Радою "Акту проголошення незалежності України."

Пропозицію провести всенародний референдум на підтримку "Акту" висловив у своєму виступі Ігор Юхновський. Це викликало неоднозначну реакцію. Чулися невдоволені репліки. Одна з них звучала буквально так: "Хіба у рабів питають чи хочуть вони бути вільними?" А ще: до референдуму будуть готуватися і комуністи. А вони захочуть, аби Україна стала незалежною?

Дискусії, суперечки тривали довго. Сам "Акт" був схвалений щойно після 18-ої години. А тоді ще обговорювалися й схвалювалися ряд постанов, в т. ч. і про референдум, і про вибори Президента. Сесійне засідання того дня було закрите о 21.00.

Сьогодні визнаймо: референдум 1 грудня 1991 року таки справді має епохальне значення: усенародне схвалення надало Українській Державі абсолютної – і внутрішньої, і міжнародної – легітимності. А тому нинішні путінські базікання про "адін народ, що складається з трьох віток", "ісконнорусскую територію", а відтак – необхідність єдиної держави сприймаються як злочинні неонацистські затії. Як підставу для розгляду злочинних дій для їх реалізації Міжнародним Воєнним Трибуналом в Гаазі.

Три місяці підготовки до президентських виборів і референдуму дали можливість об'їздити всю Україну, зустрітися з мільйонами людей, донести до них наші національні ідеї. В'ячеслав Чорновіл доручав мені зустрічі у Донецькій, Луганській, Чернігівській областях.

Жителі Донбасу розділилися дві групи (як і тепер): одні вважалися споконвічними аборигенами цієї землі – "Дикого Степу" – а тому прагнули бути з Києвом (тут не прийнято було вживати слово "Україна"), а інші також (якось зверхньо) погоджувались, бо їм "надоєло бить всєсоюзной кочегаркой". Тобто постачати туди кам'яне вугілля. Але ті другі все-таки сподівалися, що їхня "кровная св'язь" з московщиною усе-таки в якісь формі (нехай уже не союзній) таки залишиться. Це і є та ситуація, яка вибухнула сьогодні у форматі ДНР і ЛНР.

Тут тоді ще проживали ті, які пам'ятали, як їх – дітьми і підлітками – везли ешелонами з насиджених місць "матушки-расєї" з історичною місією: освоювати "ісконно русскіє зємлі", які колись захопили хохли. Коли я говорив їм про незалежність Української Держави, вони впадали у відвертий гнів, кричали, що тут немає ніякої України, що вони "мєстниє" і ніколи українцями не стануть… Змінити світогляд, настрої того покоління, як і їх прямих нащадків… ну, не знаю, не хочу бути категоричним, але гадаю, що це було неможливим. Треба думати про майбутнє.

Доводилось бувати в селах, суцільно виморених Голодомором 1932 – 1933 років. Тяжке враження: ті люди, які зайняли опустілі хати, обезлюднену землю, не вважали себе… – не зміг я вияснити, ким вони себе вважали.

Але мене возили і в села, де місцеві люди якось вижили. Ходили, а біля будинків – могили, маленькі могилки з хрестиками. З датами життя. Переважно дітки. Моторошне відчуття. Ніби перебуваєш на цвинтарі.

Я був тоді довіреню особою кандидата в Президенти В'ячеслава Чорновола…

Е, ні! За незалежну Україну вони проголосують, а за націоналіста, бандерівця, що вийшов з тюрми – нізащо! От Леоніда Кравчука вони знають. Відомий комуністичний керівник, свій чоловік. І це говорили люди, які пережили Голодомор – Геноцид, біля дому яких – жертви їх найрідніших. Спрацювала психологія страху і пристосовництва, сформована заради виживання…

Так в Україні залишилася керувати компартійна номенклатура, яка "прихватизувала" державну власність і сформувала олігархічно-корупційну систему суспільного ладу, в якому нам доводиться жити.

Поборемо? Мусимо! Бо інакше нас знищать.

30.11.2023

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.