Перший український артилерист

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.

 

Артилерист нашого модерного війська. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Командир української артилерії під легендарними Крутами. Уродженець нині окупованої Луганщини. Кадровий військовий. Весною 1917 року був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького.

Це він тижнями, безвилазно воював на Чернігівському фронті, зупиняючи першу московсько-більшовицьку навалу. Були дні коли він на чолі кількох добровольців самостійно стримуввв просування тисячних мас противника. Це його - старшину в синьо-жовтому кашкеті Богданівського полку - загадували майже всі учасники бою під Крутами.

Він не чекав наступу переважаючих сил противника, а висувався із своїми гарматами - на залізничних платформах - в саме серце концентрації банди муравйова. І кропив їх своїм гарматним та кулеметним вогнем, захищаючи юнаків-крутянців.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки. У першому зимовому поході створив і розгорнув 2-запорозький кінний полк (з артою тоді було тяжко, а рулила мобільна кіннота).

З польського концтабору перебрався в Чехію. Як спадкоємець великої на той час земельної власності в степах Луганщини, козак з діда-праліда, став активним учасником гетьманського руху. Чекісти вважали, що саме він є керівником воєнної організації прихильників Скоропадського.

Після приходу нацистів до влади певний час намагався консолідувати українців в українську Громаду, був одним із лідерів цієї мережі. Ще до початку Другої світової залишив активну політичну працю і сконцентрувався на розвитку власного будівельного бізнесу. Був талановитим інженером. Очевидці відзначали, що був дуже підприємливим. А також відомим ловеласом (дуже імпонував дівчатам і жінкам). Виховав трьох доньок, які виросли у Пласті.

Все це про одну людину-воїна - підполковника Семена Лощенка. Він не став емігрувати в Північну Америку. Залишався я найближче до рідної землі, де міг вільно жити. На німецькому сайті, створеному за участі "Яд вашем", Лощенко із родиною в картотеці тих, що постраждали від нацизму.

Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 році. Бандерівський офіціоз "Шлях перемоги" написав в некролозі, що помер полковник (!) Лощенко. Могила збережена. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не тещо артбригади імені Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.