Перший український артилерист

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.

 

Артилерист нашого модерного війська. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Командир української артилерії під легендарними Крутами. Уродженець нині окупованої Луганщини. Кадровий військовий. Весною 1917 року був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького.

Це він тижнями, безвилазно воював на Чернігівському фронті, зупиняючи першу московсько-більшовицьку навалу. Були дні коли він на чолі кількох добровольців самостійно стримуввв просування тисячних мас противника. Це його - старшину в синьо-жовтому кашкеті Богданівського полку - загадували майже всі учасники бою під Крутами.

Він не чекав наступу переважаючих сил противника, а висувався із своїми гарматами - на залізничних платформах - в саме серце концентрації банди муравйова. І кропив їх своїм гарматним та кулеметним вогнем, захищаючи юнаків-крутянців.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки. У першому зимовому поході створив і розгорнув 2-запорозький кінний полк (з артою тоді було тяжко, а рулила мобільна кіннота).

З польського концтабору перебрався в Чехію. Як спадкоємець великої на той час земельної власності в степах Луганщини, козак з діда-праліда, став активним учасником гетьманського руху. Чекісти вважали, що саме він є керівником воєнної організації прихильників Скоропадського.

Після приходу нацистів до влади певний час намагався консолідувати українців в українську Громаду, був одним із лідерів цієї мережі. Ще до початку Другої світової залишив активну політичну працю і сконцентрувався на розвитку власного будівельного бізнесу. Був талановитим інженером. Очевидці відзначали, що був дуже підприємливим. А також відомим ловеласом (дуже імпонував дівчатам і жінкам). Виховав трьох доньок, які виросли у Пласті.

Все це про одну людину-воїна - підполковника Семена Лощенка. Він не став емігрувати в Північну Америку. Залишався я найближче до рідної землі, де міг вільно жити. На німецькому сайті, створеному за участі "Яд вашем", Лощенко із родиною в картотеці тих, що постраждали від нацизму.

Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 році. Бандерівський офіціоз "Шлях перемоги" написав в некролозі, що помер полковник (!) Лощенко. Могила збережена. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не тещо артбригади імені Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.