За Україну, Ізраїль і демократію. Історичний виступ президента США

Ключові тези звернення президента США Джо Байдена до нації про підтримку України та Ізраїлю.

 
Скріншот з відео

Доброго вечора, мої дорогі американці. Ми стоїмо перед переломною точкою в історії. Це один із тих моментів, коли наші нинішні рішення визначатимуть майбутнє на десятиліття вперед.

Сьогодні вранці я повернувся з Ізраїлю. Терористична група ХАМАС випустила у світ чисте зло. В Ізраїлі я побачив сильних, рішучих і стійких людей — але також розлючених, шокованих людей, яким глибоко боляче.

Напад на Ізраїль є відлунням майже 20 місяців війни, трагедій та жорстокості, заподіяної народу України. Народу, який дуже сильно постраждав після того, як Путін розпочав повномасштабне вторгнення.

Ми не забули про масові поховання. Закопані тіла зі слідами тортур. Зґвалтування, які росіяни використовували як зброю. Тисячі й тисячі українських дітей, яких вкрали у їхніх батьків і примусово вивезли до Росії.

ХАМАС і Путін представляють різні загрози. Але у них є дещо спільне: вони обоє хочуть повністю знищити сусідню демократію.

Метою існування ХАМАСу є знищення держави Ізраїль і вбивство євреїв. ХАМАС не представляє палестинський народ. ХАМАС використовує палестинських цивільних як живий щит, і через це невинні палестинські родини надзвичайно страждають.

Водночас Путін заперечує, що Україна має чи колись мала справжню державність. Він стверджує, що Україну створив СРСР. Лише два тижні тому він сказав, що якщо США та наші союзники відступлять, військова підтримка України, цитую, протрималася б тиждень. Але ми не відступимо.

Я знаю, що ці конфлікти можуть здаватися далекими. І природним є питання, чому це важливо для Америки? Тож дозвольте мені поділитися з вами, чому забезпечення успіху Ізраїлю та України є критично важливим для національної безпеки США.

Історія вчить нас, що коли терористи не платять ціну за свій терор, а диктатори не платять ціну за свою агресію, вони завдають ще більше хаосу, смертей і руйнувань. Вони не спиняються. А ціна та загроза для Америки і для світу зростає.

Якщо ми не зупинимо жагу Путіна до влади і контролю над Україною, він не обмежиться Україною. Путін уже пригрозив Польщі нагадати, що їхні західні землі були подарунком Росії. Один з його радників назвав Естонію, Латвію та Литву балтійськими провінціями Росії. Це все країни НАТО.

Наші союзники і найголовніше, — супротивники за межами Європи стежать за нашою відповіддю в Україні. Якщо ми підемо і дозволимо Путіну стерти українську незалежність, агресори по всьому світу насміляться на те саме. Ризик конфлікту та хаосу може поширитися на інші частини світу.

Саме тому завтра я надішлю до Конгресу терміновий запит для фінансування потреб національної безпеки Америки, для підтримки наших критично важливих партнерів, зокрема Ізраїлю та України.

Це розумна інвестиція. Це приноситиме дивіденди американській безпеці протягом поколінь. Допоможе вберегти американські війська. Допоможе нам побудувати безпечніший світ, з миром і достатком для наших дітей і онуків.

Ми подбаємо про те, щоб "Залізний купол" продовжував охороняти небо над Ізраїлем. Ми подбаємо про те, щоб недоброзичливці у регіоні знали: Ізраїль сильніший, ніж будь-коли, і ми завадимо поширенню цього конфлікту.

Водночас ми з п. Нетаньягу обговорили критичну необхідність для Ізраїлю діяти за законами війни. Це означає якнайкращий захист цивільних протягом бойових дій. Жителі Гази терміново потребують їжі, води та ліків. Ізраїльтяни і палестинці однаково заслуговують на життя в безпеці, гідності та мирі.

Щодо України. Я прошу Конгрес переконатися, що ми і надалі можемо безперервно надсилати Україні зброю, необхідну для їхньої власної оборони. Щоб Україна могла зупинити жорстокість Путіна.

І вони досягають успіху. Путін думав, що візьме Київ і всю Україну за лічені дні. За понад рік Путін зазнав невдачі — і продовжує зазнавати невдач. Київ досі стоїть завдяки відважності українського народу. Україна повернула собі понад 50% території, яку колись окупували російські війська. Що сталося б, якби ми пішли?

З самого початку я сказав, що не відправлю американські війська воювати в Україну. Все, про що просить Україна — це про допомогу. Про зброю, боєприпаси, спроможності відкинути російських загарбників зі своєї землі. Про системи ППО, які збиватимуть російські ракети над українськими містами.

Ми надсилаємо українцям техніку, яка лежить у нас на складах. І коли ми беремо для цього гроші, виділені Конгресом, ми використовуємо їх для поповнення власних запасів новим обладнанням, яке вироблене в Америці. Як і протягом Другої світової, нині патріотичні американські робітники будують арсенал демократії.

Дозвольте мені закінчити цим: на початку року я ступив на борт Air Force One на таємний рейс до Польщі. Там я сів на потяг до Києва із затемненими вікнами — 10 годин в обидва боки. Щоб підтримати українців напередодні річниці їхньої відважної боротьби.

Зі мною була лише невелика група охоронців та кілька радників. Але коли я зійшов з потяга та зустрівся з президентом Зеленським, я не почувався на самоті. Я привіз із собою ідею Америки, обіцянку Америки, — людям, які сьогодні борються за те саме, за що ми боролися 250 років тому: за свободу, незалежність, самовизначення.

І коли я йшов Києвом із президентом Зеленським під звуки повітряної тривоги вдалечині, я відчув те, у що завжди вірив, — сильніше, ніж будь-коли. Америка — це маяк для світу. Досі, досі.

Але час має ключове значення. Я знаю, що в нас є розбіжності вдома. Ми маємо їх подолати. Ми не можемо допустити, щоб дріб'язкова партійна політика стала на заваді нашої відповідальності як великої нації. Ми не можемо допустити і не допустимо, щоб такі терористи як ХАМАС, і тирани як Путін перемогли. Я відмовляюсь це допустити.

У такі моменти ми повинні пам'ятати, ким ми є. Ми — Сполучені Штати Америки. Сполучені Штати Америки! І немає нічого, нічого, поза нашими можливостями, якщо ми робимо це разом.

Мої дорогі співвітчизники, дякую за ваш час. Хай береже вас Бог, і хай Бог береже наші війська.

Тези переклав Остап Яриш, журналіст Голосу Америки

Повна промова президента США в оригіналі тут

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?