Йосип Позичанюк: з комсомолу в УПА

Це підполковник УПА Йосип Позичанюк - із значком «варашиловського стрєлка» на лацкані. Він був - позірно - ідейним комсомольцем. Народився на Київщині. Вчився в Ніжині. Коли сталін окупував захід України, то Позичанюка прислали до Львова - розвивати в регіоні камсамольску організацію. Але побачений край збудив у ньому українця. Підпілля констатувало, що є дивний лідер-комсомолець. Почали підкидати йому літературу. Так, він став членом ОУН.

 
Йосип Позичанюк

Це підполковник УПА Йосип Позичанюк - із значком "варашиловського стрєлка" на лацкані. Він був - позірно - ідейним комсомольцем. Народився на Київщині (тепер його село у Вінницькій області). Вчився в Ніжині. Коли сталін окупував захід України, то Позичанюка прислали до Львова - розвивати в регіоні камсамольску організацію. Але побачений край збудив у ньому українця. Підпілля констатувало, що є дивний лідер-комсомолець. Почали підкидати йому літературу.

Так, він став членом ОУН. Коли влітку 1941 року бандерівці проголосили Акт відновлення української державності, то Йосипа призначено держсекретарем ("заступником міністра") пропаганди в уряді Ярослава Стецька. Він пішов в похідних групах ОУН на рідну Київщину. Нещодавно знайшов спогад, що проголошення Акту відновлення державності у Василькові під Києвом організував саме Позичанюк.

Його заарештовувало гестапо, але зміг втекти з концтабору. У підпіллі писав чудові оповідання для діток про нашу визвольну війну (досі не видані, я принаймні не зустрічав).

Позичанюк був натхненником і співтворцем іноземних підрозділів в складі УПА. Влітку 1944 року очолив Бюро інформації УГВР. Редагував низку підпільних видань - адже він чудово знав совєцьку дійсність і всю гниль московської системи. Загинув у бою. Посмертно відзначений Срібним хрестом.

Коли чув про примирення із совєцькою тоталітарною системою та її носіями, то завжди згадував Позичанюка. Він мав би бути давно Героєм України і на його прикладі мали вчитись мільйони українських дітей. Адже його життєпис - справжній приклад консолідації нації, а не навʼязаний нам сусідами.

Однак, не знайшов жодної вулиці в Україні названої його імʼям (може погано шукав?). Кілька скромних меморіальних табличок, присвячених Йому, явно є результатом панування в головах нашого суспільства табачниківських наративів. Немає музею Позичанюка. Немає фактично нічого, що попуяризувало би Його - справжнього Героя. Бо стати борцем в Галичині у той час було відносно просто, в своєму оточенні, "східнякам" було значно тяжче...

Йосип був найбільш високо-поставленим "східняком" в УПА з молодшої генерації, вихованої вже в совіцькій Україні (із старших, ще уенерівців, були генерали Трейко та Ступницький, а теж очільник УГВР Осьмак). Із найвищим ступенем підполковника-політвиховника. Людиною, яка заслуговує найвищого з можливих рівнів поваги.

Вірю, що в нас ще будуть бойові бригади названі іменами борців УПА. Визнаної формально, але не визнаної ще фактично. Що будуть ще вулиці Позичанюка. Що діти матимуть в школах його в програмі літератури і вивчатимуть на уроках історії. Дивитимуться документальні і художні фільми про нього. Скільки ще крові має пролитись, щоб це стало - нарешті - дійсністю?

Слава героям УПА!

Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?