Хто і як відкрив Трипільську культуру?

Про архаїчне Трипілля знають усі: і про пречудові різнокольорові розписні посудини цієї культури, і про трипільські протоміста-мегаполіси із населенням до 70 тисяч мешканців, і про те, що Трипільська культура проіснувала чи не найдовше, з усіх відомих на сьогодні в Європі, енеолітичних культур. Одним словом, усім нам, безумовно, є чим пишатися.

Є, правда, один нюанс, а саме: хто і де вперше відкрив Трипільську культуру. Якщо загуглите цю тему, то вам одразу висвітить, що пам'ятки Трипілля відкрив Вікентій Хвойка у 1893-1894 роках на "Кирилівських висотах" у Києві та біля села Трипілля поблизу Обухова на Київщині. От, власне, назва цього села й дала, пізніше, підстави називати цю культуру трипільською.

Чи існує якийсь інший погляд на те, хто і коли вперше її відкрив?

Якщо коротко, то Трипільська культура займала не лише значну частину сьогоднішньої України, але й поширювалася на північно-східні райони теперішньої Румунії та північ Молдови. Більше того, й тамтешні пам'ятки цієї культури румунські дослідники називають інакше – культурою Кукутені (від місця відкриття першого поселення біля села Кукутені у 1884 році, тобто на пару літ раніше за розкопки Вікентія Хвойки у селі Трипілля), інші оперують назвами Трипілля-Кукутені, кукутено-трипільська спільність та ін. Але, справа не у тому.

Румунський археолог Вячеслав Бікбаєв за розчисткою скупчення завалу споруди культури Кукутені

Річ у тім, що пам'ятки, які ми сьогодні називаємо "трипільськими", вперше були виявлені і стаціонарно розкопані не на Київщині, і не в Румунії, а на теренах сучасної Західної України.

Наприклад, вперше на пам'ятки цього типу натрапив на Галицькому Поділлі львівський краєзнавець німецького походження Антоні Шнайдер у 1845 році, який писав, що "…я ближче познайомився з місцевістю та її археологічними пам'ятками ще під час моєї поїздки до Чернівців через Тернопіль та Заліщики у 1845 році.

На той час було виявлено багаті приватні колекції археологічних пам'яток у місцевих поміщиків, а також численні поховальні пагорби на полях… Оскільки за браком необхідних коштів я більше не сподівався сюди потрапити, то порадив у 1874 році археологові А.Кіркору, який перебував у Кракові, обстежити цей регіон. Дослідження, які провадив А. Кіркор на Борщівщині протягом багатьох років за розробленим мною планом, збагатили Краківський музей цісарсько-королівської Академії кількома сотнями цінних археологічних знахідок".

Вячеслав Бікбаєв - відомий молдовський археолог який впродовж багатьох років досліджує старожитності культури Кукутені (часи нашого Трипілля)

А, от, власне цей Адам Кіркор, який тоді працював на теренах Галицької України як представник Віденської Центральної комісії пошуків і збереження пам'яток старовини (він входив у комісію з археології та антропології) й розпочав тоді, у 1876 році, перші (!) в Європі систематичні археологічні розкопки трипільських старожитностей, причому значно раніше за відкриття аналогічних пам'яток на Київщині та в Румунії.

Особливо цікаві результати дали розкопки Адама Кіркора трипільської пам'ятки у печері Вертеба на півдні Тернопільщини у 1876 році, які він проводив близько трьох років. І, лише остаточно переконавшись, що має справу із відкриттям окремої археологічної культури, Адам Кіркор повсюди почав вишукувати й інші поселення цієї щойно виявленої "культури мальованої кераміки", як її тоді називали.

У ті роки його увагу привернуло поселення біля села Васильківці поблизу Гусятина на Тернопільщині, де ним, а згодом і Готфрідом Осовським (який продовжив там копати) було відкрито першу, з відомих у Галичині, трипільських площадок, тобто величезні завали перепалених до стану цегли глинобитних стін, які впали на долівку і привалили собою десятки розписних посудин. У гусятинських Васильківцях товщина таких трипільських завалів жител, які згоріли у вогні, сягала близько 40 см.

З тих пір і майже впродовж всього передвоєнного часу, виявлену у самому центрі Європи (за посередництвом Антоні Шнайдера) нову археологічну культуру доби енеоліту, почали називати "культурою мальованої кераміки". Звісно, що тогочасні археологи царської росії, а після них й радянські дослідники, цілком ігнорували у своїх працях і першість відкриття справжнього Трипілля у Галичині, і, тим більше, першопочаткову назву, яку було дано цим пам'яткам самими першовідкривачами.

Посуд культури Кукутені (часи нашого Трипілля) в процесі реставрації у Музеї етнографії міста Сінджерей (Північна Модова)

Чи могли Трипільську культуру назвати якось інакше, якби по-іншому склалися тоді історичні обставини ? Так, могли б і варіантів такої гіпотетичної назви, є кілька. Однак, сталося так, як сталося…Хто б у тих галичан їхньої думки питався, як правильно (справедливо) назвати нововиявлену археологічну культуру.

Провінція вона і є провінцією: чи то для Австро-Угорської монархії, чи для царської росії. І, у цьому випадку, імперська ментальність і однієї, і другої держав, цілковито ігнорували, що саме на Галицькій Україні вперше відкрилася світові незбагненно цікава і віддалена від нашого часу на 5-6 тисячоліть, загадкова цивілізація мідно-кам'яної доби.

Отож, маємо собі запам'ятати:

- вперше, на пам'ятки культури, яку сьогодні прийнято називати Трипільською, було натраплено в Галичині у 1876 році під час розкопок біля села Більче Золоте поблизу Борщева на Тернопільщині;

- через вісім років після відкриття трипільської пам'ятки у Більче Золотому, пам'ятки тієї ж культури було виявлено в Румунії (у 1884 році);

- і, щойно через сімнадцять років після відкриття трипільської пам'ятки біля села Більче Золоте на Тернопільщині, Вікентій Хвойка розпочав свої розкопи на вул.Кирилівській, 55 у Києві, а згодом – біля села Трипілля на Київщині.

…Отак-от, виглядає справа із першістю у відкритті однієї із найяскравіших археологічних культур Стародавньої Європи, якою є Трипільська.