Хто зриває створення Національного військового кладовища для поховання загиблих героїв?

18 серпня Український інститут національної пам'яті розмістив на своєму сайті дивний текст під заголовком «Повернення до початкового місця розташування Національного військового меморіального кладовища поряд із Південним кладовищем міста Києва має прискорити його будівництво». Навесні 2023 року Міністерство культури й інформаційної політики запропонувало розмістити НВМК на Броварському шосе поблизу Биківні, але ця ділянка не підходить. Треба, мовляв, повернутися до розгляду ділянок, які пропонувалися раніше. Зокрема, біля Південного кладовища між Вітою-Поштовою і Глевахою. Це, нібито, прискорить будівництво НВМК. Щоб зрозуміти, про що і для чого написаний цей дивний текст, слід нагадати про те, що у ньому не написано.

 

18 серпня Український інститут національної пам'яті розмістив на своєму сайті дивний текст під заголовком "Повернення до початкового місця розташування Національного військового меморіального кладовища поряд із Південним кладовищем міста Києва має прискорити його будівництво".

Не новина, не аналітика, не офіційне звернення чи нормативний акт, а дивне повідомлення. Його зміст зводиться до того, шо давно ведеться робота зі створення Національного військового меморіального кладовища (НВМК), у 2022 році ухвалено рамковий закон.

Навесні 2023 року Міністерство культури й інформаційної політики запропонувало розмістити НВМК на Броварському шосе поблизу Биківні, але ця ділянка не підходить. Треба, мовляв, повернутися до розгляду ділянок, які пропонувалися раніше. Зокрема, біля Південного кладовища між Вітою-Поштовою і Глевахою. Це, нібито, прискорить будівництво НВМК.

Щоб зрозуміти, про що і для чого написаний цей дивний текст, слід нагадати про те, що у ньому не написано.

Виділення конкретної ділянки для НВМК біля Биківні – не просто "пропозиції МКІП", а норми закону, ухваленого Верховною Радою у травні 2023 року.

Цей закон внесений десятками депутатів від різних фракцій і проголосований одностайно (322 голоси за, ніхто не проголосував проти і не утримався). Ні Український інститут національної пам'яті, ні МКІП, ні міноборони, ні мінветеранів не мали заперечень проти його ухвалення. Навпаки, і парламент, і урядові структури, і Київська міська держадміністрація разом працювали над цим документом і мали консолідовану позицію.

Рішення парламенту відкрило шлях до швидкого створення меморіального кладовища на Броварському шосе поблизу Биківні. Місце правильне з точки зору логістики (поруч з Києвом, зручні можливості дістатися транспортом) та ідеї (поруч поховання жертв репресії і тих, хто зараз захищав свободу).

Що ж сталося, що УІНПу раптом ділянка стала непідходящою, і чому ж про таку важливу річ як ухвалений парламентом закон про її виділення не сказано ні слова?

А сталося те, що Закон, який 8 травня був переданий на підпис президенту, досі не підписаний. Хоча стаття 94 Конституції зобов'язує главу держави підписувати закони або повертати їх з зауваженнями до парламенту протягом 15 днів. А "у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений".

Цей строк минув 23 травня, тобто три місяці тому. Але закон так і не підписаний. І таке грубе порушення Конституції Володимир Зеленський демонструє далеко не вперше. Пригадуєте, як ми всією країною цілий рік вибивали у президента підпис під законом про заборону ввезення видавничої продукції з Росії? Загалом же таких законів, не підписаних місяцями чи навіть роками, на Банковій лежить уже три десятки.

Тож відповіді на запитання, хто зволікає зі створенням Національного військового меморіального кладовища і яке призначення дивного тексту на сайті УІНП - очевидні і зрозумілі.

Так само очевидна і відповідь на запитання, що робити, щоб, як пише УІНП, "прискорити його будівництво".

Президент має виконати свій конституційний обов'язок і невідкладно підписати ухвалений парламентом закон. Саме це і запустить нарешті довгоочікуване будівництво Національного військового меморіального кладовища. Час припинити зневагу до загиблих героїв.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.