Про український Донбас

На фото - уродженець Бахмута, старшина Армії УНР, інженер та успішний бізнесмен, багаторічний голова української громади в Тулузі (Франція).

 

Народився Віктор Саардак 3 вересня 1891 року. Син Григорія. Провів в Бахмуті своє дитинство і юність. Отримав чудову середню освіту, як мінімум - окрім рідної - вільно володів французькою мовою.

З 1914 року - учасник Першої світової війни. Черз два роки закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків. У 1918 році вступає до українського війська. Служить поручником, сьогоднішній аналог цього ступеня в ЗСУ - старший лейтенант. У 1919 році закінчив Катеринославське комерційне училище (тобто навчався в теперішньому місті Дніпро).

Після московської окупації України емігрував до Франції. На початку 1921 року евакуйовався із Криму морським флотом у місто Бізерт, що в Тунісі. Виконував обовязки кочегара на лінійному кораблі "Георгій Побідоносець". Опісля преїхав до Франції, в Париж.

Закінчив високу Агрономічну Школу в Гріньйоні, отримавши диплом інженера сільського господарства. Тепер цей вищий навчальний заклад має нову назву: Інститут наук та промисловості життя та навколишнього середовища (Institut des sciences et industries du vivant et de l'environnement). Далі готує інженерів і є підрозділом державного Університету Парі-Сакле (Université Paris-Saclay).

Здобувши інженерну освіту певний час Віктор Саардак працював за фахом у Тунісі. На початку 1930-х років повернувся до Франції та оселився, на постійно, в Тулузі. Створив та розвивав власний агробізнес (агрономічне бюро). Окрім цього став заприсяженим перекладачем в місцевому суді.

"Своїми зв'язками допоміг багатьом землякам знайти працю, ферму, чи виробити документи". Користувався пошаною серед французьких урядових та професійних середовищ, як авторитетний громадянин.

У 1938 році московські окупанти вбили ймовірно його молодшого брата - Леоніда Григоровича Саардака, 1902 року народження. Міщанина, уродженця села Комишуваха Бахмутського повіту. Був він головним бухгалтером Дніпропетровського відділення "Укргеологпроекту". Позапартійним.

В графі національність чекісти написали Леоніду: "русскій". Віктора Саардака, до речі, "русскій мір" теж записує до свого "бєлого двіженія". На підставі того, що служив в царській армії в Першу світову війну і закінчив школу прапорщиків... Пишуть, що був підпоручником у денікінців (туди насильно мобілзували багато українців, які опісля в таборах перміщених осіб буквально били морди імперцям, які пробували ображали українську національну гідність).

Інженер Віктор Саардак був першим скарбником та багаторічним головою Української Громадської Опіки в Тулузі. Так тоді офіційно називалась українська громада в цьому місті. Даний факт відповідь також і тим, хто із здивувавням запитує: "Звідки в Тулуза взявся пам'ятник Шевченку?" Та з якого дива цей чималенький центр півдня Франції став містом-побратимом Києва.

Помер славний син Бахмута 4 квітня 1960 року в місті, де прожив останні 30-ти років свого майже 70-річного життя. Досі про нього немає ані статті у Вікіпедії, ані навіть згадок, які би міг висвітлити гугл. Хоч і в еміграції, але Віктор робив все можливе для свого народу. В некролозі один із побратимів написав:

"Немало наших людей відчує його смерть як болючу втрату... Нехай незабутньому інженеру В. Саардакові буде легкою французька земля. Память Його житиме завжди в наших серцях".

Сьогодні в Тулузі знову велика громада українів. Діє теж і осередок ПЛАСТ Франція / Plast - scouts ukrainiens en France. Важливо пам'ятати тих, хто перед нами творили українських світ. Пам'ятати, що серед них були й звичайні україніці з Бахмута, як от цей старшина Армї УНР Віктор Саардак.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.