Вбивця Бандер. Справа Юзефа Краля
Слідчі комуністичного уряду Польщі зафіксували факт убивства Бандер за те, що ті були братами "того самого" Бандери. Також вони зафіксували, що в Аушвіці в’язні були в курсі, що "Бандера групе" потрапила за дроти концтабору саме за проголошення незалежності України.
Коли переді мною керівник архіву Національного музею "Аушвіц-Біркенау", доктор Войцех Плоса поставив грубеньку папку, я і не підозрювала, наскільки важливі і унікальні документи переді мною.
По мірі того, як пан доктор описував мені справу, ставало все складніше стримувати емоції: виявилося, переді мною слідча справа Юзефа Краля, оберкапо команди "Нойбау", убивці братів Степана Бандери — Олекси та Василя.
Віднайдена справа, оригінал якої зберігається в актах Катовіцького відділу Інституту Національної пам'яті Польщі, — це 400 аркушів, списаних на обох сторонах, де зібрано десятки свідчень про обставини убивства братів Бандер.
Така цікавість слідства саме до цієї історії не дивна — бо якраз це вбивство було одним з двох центральних епізодів обвинувачення.
Слідчі зробили дійсно гігантську роботу, розшукавши серед сотень колишніх в'язнів Аушвіцу тих, хто улітку-восени 1942 року працював у команді "Нойбау" на розбудові концтабору і був свідком, або чув від свідків достатньо багато подробиць убивства братів Бандер.
Опріч цих подробиць, слідство зафіксувало чимало деталей стосовно українців у концтаборі Аушвіц і не просто українців, а саме "Бандерагрупе". І всі ці подробиці були належним чином запротокольовані і засвідчені.
Тут слід згадати важливу деталь: слідство відбувалося у комуністичній Польщі, у 1951-1952 роках.
Тобто, ще за життя Сталіна, у комуністичному сателіті, де за кілька років до цього всіх українців виселили на західні території держави у рамках боротьби з "бандерівською" УПА — комуністична таки влада розслідує загибель рідних братів Бандери! Історія вміє бути іронічною...
Щонайменше, про що можна говорити упевнено — це те, що подробиці свідчень, які містяться у "справі Краля", дозволяють достатньо упевнено реконструювати обставини загибелі братів Бандер.
Не те щоб це були перші свідчення про ці особливості: історія загибелі братів неодноразово описана у спогадах тих членів ОУН(б), які пережили ув'язнення в Аушвіці. Чи не найдокладніше — "В німецьких млинах смерті" Петра Мірчука.
Але зі спогадами завжди є та проблема, що вони базуються на пам'яті, досвіді і світогляді окремо взятої людини, отож є в принципі суб'єктивним джерелом. Спогади, які включають травматичні переживання — подвійно суб'єктивні.
Тому, щоб визнати описане в спогадах дійсно незаперечним, потрібно або документальне підтвердження, або — спогади з боку інших зацікавлених сторін.
Сам факт загибелі братів Бандер був зафіксований у табірній документації: до послуг дослідника, зокрема, "шпитальні книги 20 блоку" з того ж таки Аушвіцу. Але такого роду документація за своєю природою не могла містити подробиць. Отож, вони залишалися дискусійними, а дослідники були приречені на формулювання на кшталт "за спогадами Петра Мірчука..." (чи Миколи Климишина, чи Данила Чайковського).
Свідчення зі "справи Краля" є саме тим матеріалом для конфронтації і звірки, який здатний розставити усі крапки над "і".
Додаткової вірогідності йому додає та обставина, що через очевидні політичні обставини у Польщі початку 1950-тих років, мови не могло бути про прибуття на суд однодумців загиблих братів Бандер чи й самого Степана Бандери — у ролі родича, який міг би претендувати на відшкодування.
Отож, перед нами, з точки зору джерельної критики, практично ідеальний випадок для "перехресного допиту" джерел
Але контекст справи — це ще не все. Подробиці перебування "Бандера групе" у Аушвіці досі справляють враження "бомби з годинниковим механізмом" — це достатньо очевидно, хоча зазвичай не озвучується.
З двох причин. Насамперед ідеться про дисбаланс джерел, коли маємо справу з детальним корпусом спогадів самих "бандерівців" і короткими статистичними згадками про прибуття, перебування і, зрештою, загибель обох братів Степана Бандери у Аушвіці.
Матеріали Франкфуртського процесу саме у цій колізії невеликий помічник — кожен, хто знається на темі українсько-польського конфлікту 1940-х років, відразу ж побачить, що сторона захисту дуже ефектно і ефективно використала як факти довоєнної співпраці бандерівців з Німеччиною, так і нерозуміння суддями східноєвропейського контексту.
Це дозволило, зокрема, досить ефективно вибудувати захист Краля на Франкфуртському процесі. Сам Краль на тому ж процесі заявив, що ні з кого не знущався, позаяк "я був поляком і людиною".
Причина друга набагато солідніша: сам по собі факт загибелі братів Бандер у Аушвіці дуже суттєво підважує тезу про тотальну співпрацю бандерівців і нацистів, не кажучи вже про ідеологічність природи та централізований характер гаданої співпраці.
Якось не в'яжеться співпраця з убивством братів головного колаборанта.
І тут набуває особливого значення час формування "справи Краля", яка була завершена тоді і там, коли про репрезентацію інтересів українців — членів визвольного руху не йшлося у принципі.
Радше навпаки. Адже слідчі комуністичного уряду Польщі зафіксували факт убивства Бандер за те, що ті були братами "того самого" Бандери. Також вони зафіксували, що в Аушвіці в'язні були в курсі, що "Бандера групе" потрапила за дроти концтабору саме за проголошення незалежності України. А оскільки цю публіку ніяк не звинуватиш у симпатії до "бандерівців" — питання про "нацистську колаборацію" Бандери можна доволі переконливо закривати.
А заодно почати нарешті предметно досліджувати процес системної дифамації українського визвольного руху, яка розпочалася у 1959-1960 роках і до чиїх заслуг належить, зокрема, стійке переконання у ідеологічній природі співпраці "бандерівців" з нацистами.
Хай спростовані — через півсотні років — легенди про "кривавий Нахтігаль", але продовжують циркулювати тези про ідеологічну спорідненість ОУН (б) і нацистів та принциповий антисемітизм "бандерівців".
Факт формування справи задовго до того, як тема ОУН (б) опинилася в епіцентрі ідеологічних та історичних битв, дозволяє мінімізувати імовірність того, що свідчення чи документи були препаровані у спосіб, який би певним чином "зміщував фокус".
А той факт, що документи були створені режимом, який аж ніяк не палав симпатією до українців загалом та ОУН (б) зокрема, абсолютно перекреслює можливість мимовільної симпатії, бодай як до жертв нацистів.
Наявність "Справи Краля" дозволяє вибудувати відносно послідовний ланцюжок свідчень про членів ОУН (б) у нацистських таборах, які походять з неукраїнських джерел. А це, у свою чергу, дає можливість прослідкувати зміни у ставленні до ОУН (б) на фоні, як змін у суспільній атмосфері країн Заходу, так і контексту совєтських "агентурних заходів" ідеологічного характеру.
Ланцюжок наразі має наступний вигляд: згадки про українців як національну групу у текстах Ойгена Когона та Хайнріха Лянгбайна (1944-1949) — "Справа Краля" (1951-52) — матеріали "Франкфуртського процесу" (1963-1965) — свідчення проф. Казимира Смолєня (записані у 1970-1990-х роках).
Повертаючись до теми конфронтації джерел різного походження. Корпус спогадів з Аушвіцу, написаний бандерівцями, теж розтягнутий у часі: починаючи від "Хочу жити!" Данила Чайковського, виданих у 1946 році, і, закінчуючи спогадами Михайла Марунчака, які стали частиною його монографії про українців — в'язнів нацистських концтаборів.
Що особливо цінне, так це те, що достатньо часто у спогадах з різних джерел фігурують однакові імена та одні і ті ж епізоди.
Таким чином, разом зі "справою Краля" дослідник "українського Аушвіцу" отримує, окрім можливості реконструювати одну з драм української історії, ще й можливість критичного порівняння взаємно незалежних українських та неукраїнських джерел та можливість послідовного дослідження змін образу українців у контексті поступового формування актуального донині збірного образу Другої Світової.
П.С. Дослідницька подорож в архіви Національного музею "Аушвіц — Біркенау" стала можливою завдяки щедрості фундації Promethean's Retort Foundation та організаційному сприянню колег з Центру досліджень визвольного руху. Далі буде…
