"День нашої перемоги вже недалекий"

Дещо для тих, хто в ці дні згадуватиме День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, намагатиметься аналізувати чи переосмислювати цю подію з позицій сьогодення, щось писати про неї, проводити якісь паралелі... А особливо для тих, хто готуватиме підсумкову декларацію по завершенню російсько-української війни.

Варто ознайомитися з одним цікавим і, на жаль, маловідомим у наукових колах, документом під назвою "Деклярація Проводу Організації українських націоналістів після закінчення Другої світової війни в Європі". Увага до неї, щоправда, була вже частково привернута у 2016 році, коли російська федеральна служба з нагляду в галузі зв'язку, інформаційних технологій і масових комунікацій (роскомнагляд) заблокувала Електронний архів українського визвольного руху та вимагала видалити цей документ. У разі невиконання вимоги заявляла про те, що увесь сайт архіву на території росії залишатиметься заблокованим.

Знайти цей документ було не надто складно, хоч декларація Проводу ОУН, поширена у травні 1945 року, вважається доволі рідкісною річчю, кілька примірників оригіналів якої, як стверджують, можна знайти лише в архівах НКВД/КГБ і у приватних колекціях. Але у новітній період незалежності України декларація була розміщена у збірнику документів ОУН, а також в Електронному архіві українського визвольного руху.

Що ж у ній викликало таке занепокоєння російського органу цензури?

Декларація містить вісім розділів. У вступному абзаці зазначено, що Провід ОУН видає цю декларацію "з нагоди розвалу ганебної пам'яті німецького імперіалізму та у зв'язку з закінченням другої імперіалістичної війни в Європі, що замикає окремий період історії, а далі у зв'язку з існуючою дійсністю на українських землях, що позначається збройною боротьбою народних мас з жорстокою большевицькою окупацією, як теж у зв'язку з зарисуванням нової констеляції на міжнародному терені, що проявляє симптоми чергової, третьої світової війни".

У першому розділі під назвою "Наші ідейно-політичні основи" акцентується увага на головних цінностях, які є важливими для українського народу. Серед них найважливішою є ідея Української самостійної соборної держави. Так само визначальною є "українська нація, що є вихідною всіх чинностей і кінцевою всіх змагань". Говорячи про політичну і військову організацію, автори заявляють, що український визвольно-революційний рух в теорії і в практиці є противником доктрин італійського фашизму чи німецького націонал-соціалізму, не був і не є тотожним поняттям з ними.

У декларації ОУН чітко проголошено "незалежну політику й орієнтацію на власні сили", а також констатовано, що "бездержавному народові в боротьбі за волю можна, а часто і треба мати союзників, але ніколи – імперіалістичних опікунів".

Не сприяло вирішенню проблем поневолених народів, на думку авторів, і створення міжнародної організації "Об'єднаних націй", яка "не розв'язує в позитивному дусі життєвої справи народів, тому що основи, на яких базується ця організація, є в самому корені нездорові".

"Ми й на хвилину не сумніваємося, – заявляли вони, – що ця організація ролі, які вона собі декларативно ставить, не сповнить". Відтак стверджували, що багато основних політичних проблем залишилися невирішеними у цій війні, і прогнозували, що "людство прямує до нової війни, може, ще більш жорстокої, як досі".

Аналізуючи підсумки "другої європейської імперіалістичної війни", автори декларації зазначали, що війна з німецьким імперіалізмом хоча й довела до його знищення, створила основи для росту російського мілітаризму. Саме більшовицьку росію Провід ОУН вважав найвиразніше окресленою імперіалістичною державою в світі.

"На місце імперіялістичної Німеччини прийшла друга европейська (і азійська) імперіялістична суперниця, тим більш грізна й небезпечна, що овіяна легендою перемоги над гітлеризмом…, – йдеться з цього приводу. – Це є нова, відроджена большевицька росія, що на руїні Німеччини успішно капіталізує свою перемогу".

Характеризуючи сталінський режим, представники Проводу ОУН заявляли про те, що "розгнузданий сталінський імперіалізм під ширмою оборони батьківщини, "визволення", слов'янофільства і псевдореволюційної фразеології жене мільйонові маси червоноармійського вояцтва до маняка світової революції з метою підбити найперше Європу, а згодом – цілий світ, густо зрошуючи кров'ю бійців і слізьми населення свій божевільний імперіалістичний шлях".

Відтак звучав заклик до народів СРСР, поневолених "сталінською диктаторською клікою", повалити такий антинародний режим і створити самостійні національні держави, побудовані за етнографічним принципом, і сформувати міжнародний порядок "за принципами справедливої рівности і сусідської дружньої співпраці".

Водночас, закликаючи до боротьби з комуністичним режимом і пов'язаним з ним російським імперіалізмом, ОУН трактувала й сам російський народ як поневолений більшовиками: "До поневолених народів СССР ми зачисляємо й російський народ. Імперіялістичні елементи російського народу, що пішли на службу Сталіна і його партійної кліки, стали на ділі ворогами свого народу, тому що підтримують режим, що спричинив і спричинює багато горя самому російському народові, подібно тому, як імперіялістичні гітлерівські елементи німецького народу довели свій народ до трагічного занепаду".

У останньому розділі декларації під назвою "Що далі?" йдеться про те, що попри будь-які труднощі не можна припиняти національно-визвольну "затяжну боротьбу", треба йти до кінці, долаючи труднощі, перепони, внутрішні протиріччя у протистоянні зі спільним ворогом.

"Ми віримо в силу і воскресення України, – звучить в останніх положеннях декларації, – і знаємо, що своїми діями наближаємо день національного і соціального визволення. Коли б ми і впали, то на нашій крові і ділах зродяться чергові борці, що почате діло попровадять далі, так як і ми продовжуємо труд і працю наших батьків. А втім ми знаємо і віримо, що день нашої перемоги вже недалекий".

Відтак стає зрозуміло, чому ці "крамольні" і водночас пророчі положення, висновки, передбачення і заклики, висловлені в декларації представників українського національно-визвольного руху, викликали неабияке занепокоєння як у тодішньої кремлівської влади і спецслужб, так і нині в кремлі. І в даному випадку визначальним є не авторство тексту, не те, підписи яких партій чи рухів стоять або могли стояти під текстом. Важливіше – що в тексті!

Хтось зауважить, що то був погляд лише українців на підсумки війни, виразників української спільноти, яка зазнала стількох страждань і утисків від московського панування.

Але непідкупний час усе розставляє на свої місця і дає змогу зрозуміти більше, поглянути на загрози й ризики (не лише для української нації) по-іншому…

При цьому дуже хочеться, щоб текст майбутньої Декларації також був іншим, як і світ після поразки росії.