Не Новомосковськ, а Самар

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

 

Шановні жителі міста на Самарі, прошу трохи Вашої уваги і закликаю поставитись відповідально до вибору, який ми маємо зробити.

Багато років я вивчав історію цього міста, дійсно яскраву та глибоку історію. Колись давно це місто заснували вільні люди, які прагли свободи. І сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність.

Переконаний, що ми маємо розпочати не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви, чи хоча б історично аргументованої. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні набагато важливіше повернути давню назву, тим самим підкресливши, що в нас є своя власна, а не "общая история" яку ворог вкладає в свою загарбницьку концепцію.

Ми маємо історичну назву і навіть не одну. В документах 18 століття найчастіше зустрічається назва НОВОСЕЛИЦЯ, в якій зафіксоване заснування нашого міста козаками - вихідцями з містечка Стара Самара (давня Самарь, зараз в межах міста Дніпра). Також часто зустрічається назва САМАРЧИК. Та вона, при згадці, пов'язана була більше із гідронімом - притокою Самари - Самарчиком, який протікав поряд з нашим містом у 18-19 століттях.

Основне русло Самари пролягло поряд з Новомосковськом лише після численних паводків початку 20 століття. На деяких картах 18 століття наше місто зазначене як ПАЛАНКА. Ця назва пов'язана з тим, що в період Нової Січі, місто було адміністративним центром Самарської Паланки - територіальної одиниці Запорозьких Вольностей - величезної території Лівобережжя Дніпра!

Стосовно назви САМАР - назва яка теж має право на існування. Поясню чому. Містечко Самар, яке вперше згадане у грамоті польського короля Стефана Баторія у 1576 році, насправді знаходилось в гирлі річки Самари при її впадінні у Дніпро. У 1688 році російський уряд тут будує Богородицьку фортецю (Богородичне), і вільні козаки, на одвічних землях яких розмістили російський гарнізон, не бажаючи жити із ним поряд, піднялись вище по течії Самари і заснували Новоселицю й ще кілька слобід.

Але все ж назва САМАР також зустрічається в історичних документах стосовно нашого міста, хоча вона знову ж відносилась більше до адміністрації Паланки. Наприклад: якщо кошовий писав листа самарському полковнику, на листі він зазначав "в Самар". Хоча зафіксований факт - назва Самар найбільше "прижилась" серед населення міста, і навіть у 19 - на початку 20 століття місцеві мешканці називали Новомосковськ Самар'ю.

Ще один цікавий факт: в період Української революції, у 1917 році, місцеві депутати та українська інтелігенція вперше піднімають питання про повернення Новомосковську саме назви САМАР! Прийняти це рішення їм не вдалось через наступ більшовиків.

З початку 2000-х років розпочалось всебічне дослідження заселення Присамар'я, як істориками так і археологами. В деяких наукових працях наше місто назване дослідниками - НОВА САМАР - як місто, що є своєрідним правонаступником вже згаданого давнього козацького містечка Самар. Ця назва - поєднання сучасного і минулого є достатньо історично-аргументованою тому також має право на розгляд.

Стосовно назви "Січеслав", яка сьогодні фігурує у різних опитуваннях можна сказати лише одне - ця назва не має жодного відношення до нашого міста. Вона була запропонована для міста Катеринослав (Дніпро), в той же період Української революції і навіть згадувалась у деяких офіційних документах того часу. Ця назва була пов'язана з тим, що територія Катеринославщини - край де розташовані були усі відомі Запорозькі Січі. Та повторюсь - ця назва не має спільного з історією нашого міста, ми були центром Самарської Паланки - це теж достойно! Згадані ж вище назви мають безпосереднє відношення до нашої історії, і певно мають право першочергово розглядатись в процесі зміни назви Новомосковська.

Дійсно російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Виходячи з цього, сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.