Хто командував повстанцями в битві під Гурбами?

Цимим днями минає 79 річниця від битви під Гурбами – найбільшого бою УПА з військами НКВС СРСР за всю історію боротьби. Тоді угрупування завбільшки в 15000 солдатів намагалося розгромити загони УПА загальною кількістю 3000 бійців в лісовому масиві на півдні Рівненської області. Українські повстанці витримали численні штурми протягом усього дня 24 квітня та з боями прорвалися з кільця оточення. Такий успіх міг відбутися лише під керівництвом тактично грамотного та досвідченого командира. Хто ж командував силами УПА в Гурбенському бою?

Цимим днями минає 79 річниця від битви під Гурбами – найбільшого бою УПА з військами НКВС СРСР за всю історію боротьби. Тоді угрупування завбільшки в 15000 солдатів намагалося розгромити загони УПА загальною кількістю 3000 бійців в лісовому масиві на півдні Рівненської області. Але попри таку величезну перевагу в силах і наявність у чекістів танків і літаків, українські повстанці витримали численні штурми протягом усього дня 24 квітня та з боями прорвалися з кільця оточення.

Поза сумнівами, такий успіх міг відбутися лише під керівництвом тактично грамотного та досвідченого командира. Хто ж командував силами УПА в Гурбенському бою?

Уже в незалежній Україні під час спілкування з істориками та журналістами останній Головнокомандувач УПА (1950—1954) Василь Кук ("Леміш", "Ле", "Юрко", "Коваль" та ін.) однозначно твердив: "Боєм керував я". На його користь у 1997 році висловився начальник штабу з'єднання "Холодний Яр" Євген Басюк "Компанієць": "Усім боєм команував "Леміш" — крайовий провідник".

 
Василь Кук - "Леміш", "Ле", "Юрко", "Василь Коваль" 

У 1944-му "Ле" був командиром УПА-Південь, членом Проводу ОУН і за сумісництвом — крайовим провідником Південно-східних українських земель. Серед тих, хто потрапив в оточення в Кременецьких лісах, він був найстаршим за посадою. Однак претензії Кука на лаври полководця, який дав відсіч уп'ятеро більшому супротивнику, викликають сумніви.

Річ у тім, що на 24 квітня Василь Кук лише три місяці як перебував на військовій посаді. До грудня 1943-го його участь у визвольному русі була пов'язана винятково з керівними функціями в ОУН. Два роки "Юрко" перебував у Дніпропетровську, звідки очолював націоналістичне підпілля від Одеси до Луганська. Він не мав військового звання та командного досвіду. Навіть у документах і спогадах за 44-й рік він фігурує не інакше як "провідник Леміш (Ле)", що підкреслює саме організаційний а не військовий, статус командувача УПА-Південь. Цю посаду Кук обійняв саме тому, що вважався знавцем "Сходу".

Усе це підводить до висновку, що "Ле" не володів достатніми навичками управління військами. Тим паче в такому невигідному становищі, у якому опинилися повстанці в Кременецьких лісах, де їм довелося вести невластиву позиційну війну за правилами регулярного загальновійськового бою.

Щоб розібратися, зазирнімо в джерела.

Найдокладнішим документом, який описує перебіг битви під Гурбами, є звіт "Гурби" за травень 1944 року авторства "майора Косенка". Його можна вважати офіційною позицією командування УПА-Південь. "Косенко" писав прямо:

 
Перша сторінка звіту "Гурби" 22-25.ІV.1944 (травень 1944 року)

"В битві біля Гурбів брали участь війська з групи "Богун" під командуванням командира Р[омана] і з групи "Холодний Яр" під командуванням командира Я[сена]. Під час бою під Гурбами військами обох груп командував командир Р[оман]. Шефом штабів обох груп на час бою був командир Г[риць]. Оперативним командиром був командир Я[сен]".

"Лемеша", як бачимо, в переліку немає.

"Роман" — це "Еней" (Петро Олійник), який очолював Південну групу УПА (групу "Богун" УПА-Північ) з травня 1943 року. Це був здібний, популярний і головне — досвідчений командир. "Гриць" — це Дмитро Казван (він же "Черник"), начальник штабу групи "Енея", якому підпорядковувалося з'єднання з 3 х куренів. Під псевдо "Ясен" ховається Микола Свистун, що командував з'єднанням "Холодний Яр" УПА-Південь. Його функція "оперативного командира" означала, що саме він безпосередньо управляв військами в бою.

 
Петро Олійник - "Еней", "Роман"

Перу "Ясена" належить іще один докладний звіт із подробицями про перебіг Гурбенського бою — "Звіт з боєвих дій н. з'єднання" від жовтня 1944 року. Василь Кук-"Леміш" у його звіті трапляється двічі. Перший раз — перед боєм, коли тривало формування з'єднання "Холодний Яр":

"22.ІV.44 р. з наказу к-ра Романа (Енея) я з курінем Сторчана перейшов до розпорядимості пров. Л[еміша] 23.ІV.44 р. пров. Л[еміш] передав мене к-ру М[иколі] (Кропива), а цей передав мені ще 2 курені Мамая і Докса (Кожуха). Я з трьома куренями мав перейти на східні терени, до чого було вже проведено підготовку".

І вдруге, коли "вже за дня рішили к-р Л[еміш], Кропива, Роман (Еней) і я прорватися в дерманський ліс".

Дані "Ясена" підтверджують спогади іншого учасника подій — Миколи Андрощука-"Вороного", працівника Військової служби безпеки військової округи "Богун" УПА-Північ:

"Штаб командування Групи УПА-Південь в складі командирів: Енея, Ясена, Черника. У той час був при штабі також і пров[ідник] Ле. Штаб містився на схід від урочища "Провороттє", де була чота застави. Вищезгаданий стан був 23 квітня".

Що ж маємо в підсумку?

Групою з'єднань УПА-Північ і УПА-Південь в котлі під Гурбами керував об'єднаний штаб цих двох генеральних військових округ. Командувачем усім угрупуванням був Петро Олійник-"Роман" ("Еней"), шефом штабу — Дмитро Казван-"Гриць" ("Черник"). Безпосередньо керував підрозділами в бою Микола Свистун-"Ясен". Крайовий командир УПА-Південь Василь Кук-"Леміш" і його начальник штабу Василь Процюк-"Микола" ("Кропива") теж належали до об'єднаного штабу. Вони, як видно з джерел, брали участь в ухваленні рішень про подальші дії оточених.

 
Дмитро Казван - "Черник", "Гриць"

У сухому залишку виходить, що Василь Кук передав тактичне керівництво боєм людям, які були значно досвідченішими у військовій справі. Петро Олійник і Дмитро Казван цілий 1943-й рік провоювали з нацистськими окупантами і радянськими партизанами та взагалі стояли біля витоків повстанського руху на Південній Волині.

 
Василь Процюк - "Кропива", "Микола"

Микола Свистун із листопада 43-го командував Злодбунівським куренем групи "Богун" і щойно напередодні Гурбів перейшов у підпорядкування штабу УПА-Південь. Василь Процюк — іще один виходець із групи "Богун", "військовик від народження", ветеран польсько-німецької війни в ранзі капрала Війська польського, організатор багатьох успішних операцій 43-го року.

 
Микола Свистун - "Ясен", "Ярбей"

З Петром Олійником Василь Кук успішно працював і раніше. Протягом 1942 року той під псевдо "Морозенко" був обласним і міським провідником ОУН у Дніпропетровську. А його організаційним зверхником був саме крайовий провідник "Юрко".

Вочевидь, у бойовій ситуації, яка склалася 24 квітня 1944 року в лісах на межі Рівненщини та Тернопільщини, Кук прийняв найбільш раціональне рішення. Перед ним стояло завдання уникнути розгрому відділів і вивести їх із блокади. У цьому вирішальне значення мали вміння та досвід, а не статуси та ранги. Тому проведення операції "Леміш" доручив більш кваліфікованим підлеглим, а сам здійснював загальне керівництво.

"Кук завжди мінімально втручався в діяльність підлеглих та уникав практики "ручного" керівництва […] Він делегував повноваження підлеглим старшинам УПА, надаючи їм простір, щоб якнайуспішніше командувати своїми підрозділами", — читаємо в книжці "Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука".

Приблизною аналогією розподілу обов'язків у Гурбенському бою може бути військове керівництво сучасної України. Президент — Верховний головнокомандувач ЗСУ, який ухвалює стратегічні рішення. У такому статусі 24 квітня був Василь Кук-"Леміш". А оперативне управління військами здійснює головнокомандувач ЗСУ. Такі функції виконував під Гурбами Петро Олійник-"Роман".

Теми

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.