Як нас вбивали за "Слава Україні"

Перший відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: «Слава Україні!». Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук). Розстрілювали їх, прив’язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв’язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

 
Мадярські нацисти розстрілюють січовика, весна 1939 р., Закарпаття

Перший такий відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: "Слава Україні!". Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук).

Розстрілювали їх, прив'язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв'язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

Розстріляний Михайло Фолис був випускником академічної гімназії у Львові. Єдиним сином депутата австро-угорського-парламенту у Відні отця Йосифа Фолиса. Батько був відомим священиком на парафії в Скнилові – тепер це мікрорайон Львова. Через два роки після смерті отця, його сина, 27-річного Михайла розстріляно за рішенням польського військово-польового суду. За недоведену дію на користь українців у січні 1919 р. у Львові.

У березні 1939 року мадяри масово розстрілювали полонених вояків Національної оборони Карпатської України та активістів "Карпатської Січі". Більшість із них вмирала з окликом "Слава Україні". Показово, що так приймали смерть не лише українці, захищаючи українське Закарпаття. Серед розстріляних на Красному полі був і угорець на ім'я Францко.

В групі Францка був і чотар Юрко Пекар, активіст місцевого Пласту. Йому прив'язали на шию камінь – бо смертельно поранених українських вояків далі кидали в Тису. На камені написали: "Так згинуть всі українці". Вмираючи Пекар крикнув: "Слава Україні!".

Капелан "Карпатської Січі", василіанин Севастіан Сабол, під враженням героїчної постави січовиків написав один із своїх віршів. Писав під творчим псевдонімом – "Зореслав". Там є такі слова: Минулося, та не забулось! Хуст / остався спомином живим понині: / Розстріляний стрілець, а з його уст / Останній покрик: "Слава Україні!".

У наступні 20-ть років саме так загинули тисячі вояків і воячок УПА та підпільників і підпільниць ОУН. Як розповідав один шокований чекіст: ти його кишки на руку намотуєш, а він тобі – з усмішкою: "Слава Україні!".

І знову березень. Тепер вже 2023 року. Московські окупанти повели на розстріл воїна [офіційно ім'я розстріляного влада України ще не підтвердила]. Вони, очевидно, знали, що перед ними чоловік, якого прийшли "визволяти". Точно бачили, що він в однострої Збройних Сил України. А він їм, спокійно… В очі: "Слава Україні!".

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.