Як нас вбивали за "Слава Україні"

Перший відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: «Слава Україні!». Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук). Розстрілювали їх, прив’язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв’язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

 
Мадярські нацисти розстрілюють січовика, весна 1939 р., Закарпаття

Перший такий відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: "Слава Україні!". Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук).

Розстрілювали їх, прив'язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв'язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

Розстріляний Михайло Фолис був випускником академічної гімназії у Львові. Єдиним сином депутата австро-угорського-парламенту у Відні отця Йосифа Фолиса. Батько був відомим священиком на парафії в Скнилові – тепер це мікрорайон Львова. Через два роки після смерті отця, його сина, 27-річного Михайла розстріляно за рішенням польського військово-польового суду. За недоведену дію на користь українців у січні 1919 р. у Львові.

У березні 1939 року мадяри масово розстрілювали полонених вояків Національної оборони Карпатської України та активістів "Карпатської Січі". Більшість із них вмирала з окликом "Слава Україні". Показово, що так приймали смерть не лише українці, захищаючи українське Закарпаття. Серед розстріляних на Красному полі був і угорець на ім'я Францко.

В групі Францка був і чотар Юрко Пекар, активіст місцевого Пласту. Йому прив'язали на шию камінь – бо смертельно поранених українських вояків далі кидали в Тису. На камені написали: "Так згинуть всі українці". Вмираючи Пекар крикнув: "Слава Україні!".

Капелан "Карпатської Січі", василіанин Севастіан Сабол, під враженням героїчної постави січовиків написав один із своїх віршів. Писав під творчим псевдонімом – "Зореслав". Там є такі слова: Минулося, та не забулось! Хуст / остався спомином живим понині: / Розстріляний стрілець, а з його уст / Останній покрик: "Слава Україні!".

У наступні 20-ть років саме так загинули тисячі вояків і воячок УПА та підпільників і підпільниць ОУН. Як розповідав один шокований чекіст: ти його кишки на руку намотуєш, а він тобі – з усмішкою: "Слава Україні!".

І знову березень. Тепер вже 2023 року. Московські окупанти повели на розстріл воїна [офіційно ім'я розстріляного влада України ще не підтвердила]. Вони, очевидно, знали, що перед ними чоловік, якого прийшли "визволяти". Точно бачили, що він в однострої Збройних Сил України. А він їм, спокійно… В очі: "Слава Україні!".

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...