Зробимо Росію знов Московщиною?

Хтось бачить історичний реванш за привласнення північно-східними сусідами спадщини Русі. Хтось вірить: зміна назви поміняє уявлення світу про походження та сьогодення Росії. Хтось сподівається, це навіть запустить процес розвалу останньої імперії, яка «по документах» федерація

 

Ідея перейменування Росії шириться Україною. Аж до того, що президент, відповідаючи на петицію, дав доручення розглянути це питання урядові. Чому ця пропозиція набирає популярності?

Хтось бачить історичний реванш за привласнення північно-східними сусідами спадщини Русі. Хтось вірить: зміна назви поміняє уявлення світу про походження та сьогодення Росії. Хтось сподівається, це навіть запустить процес розвалу останньої імперії, яка "по документах" федерація.

Хтось йде далі і певен - це крок до перейменування самої України і "повернення" їй історичної назви Русь.

Напевно, розчарую усіх, хто очікує вищеперелічених чудес від можливої зміни назви сусідньої країни. Швидше за все нічого з цього не станеться, а якщо й станеться, то не завдяки перейменуванню.

Тепер трохи історії.

Так, назву Росії (грецька версія слова Русь) придумали московські царі (щоправда задовго до Петра І), щоб привласнити собі руську спадщину. Так, українці довгий час після цього продовжували використовувати слово Московщина ( у Шевченка в ХІХ столітті "кругом Московщина, кругом чужі люде", подекуди ця назва зустрічається навіть в ХХ столітті).

Тому історичні підстави цієї ідеї не вигадані. Проте це зовсім не гарантує, що її реалізація призведе до "торжества історичної справедливості".

Звідки походить Москва та Московія

Навіть, якщо наша держава ухвалить таке рішення (для цього Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру мають бути внесені зміни у Державний реєстр географічних назв), воно поширюватиметься лише на Україну.

Для росіян їхня країна не змінить своєї назви, як і для решти світу, за винятком тих народів, де ця країна традиційно мала іншу назву, наприклад фінською Venäjä, угорською Oroszország, латиською Krievija. Та й в Україні прикметник "російський" чи інші похідні слова повністю не можливо прибрати законодавчим рішенням.

Однокореневі слова є просто живою частиною української мови і будуть так чи інакше вживатися й далі. Крім того, вони збережуться у величезному масиві раніших текстів, у т.ч. документів.

Визначальними у використані назв держави чи похідних від цього слів є не законодавчі акти, а традиція. Звісно, перше може формувати друге, хоч, здебільшого, навпаки.

Але навіть якщо говорити про перший варіант, треба розуміти - це потребуватиме багато часу і зусиль. Якщо буде вирішено створити прецедент перейменування іноземної держави і називати Росію Московією, а росіян – мос…ми чи московитами, слід усвідомлювати: це не просто заява чи тимчасова дія, а реальна зміна слова в українській мові.

Така зміна має бути прийнятною для абсолютної більшості українського народу, тому що ситуація, коли люди називатимуть країну "Росією", а держава "Московією" навряд чи піде на користь нашій державі.

Натомість може стати ще однією непотрібною лінією розколу суспільства. Якщо українській мові буде повернуто слово "мос…ль" на означення "росіянина", виникне потреба припинити штучні обмеження на вживання цього слова в публічній сфері, у т.ч. світових соцмережах (які я змушений оминати навіть в цьому тексті, щоб ви його прочитали). Що, звісно, коштуватиме чимало зусиль.

Уявімо, що ми зробили це і Росія знову Московщина. Чи означатиме це, що Росія не зможе претендувати на спадщину Русі? Ні, бо для самих росіян і більшості світу все залишиться без змін. Можливо, таке перейменування змусить переосмислити це питання лише тих українців, які чомусь досі залишаються у полоні імперських історичних міфів.

Дуже сумнівно, що зміна назви в Україні послабить позиції Кремля як центру імперії. Для цього Україна має проводити іншу роботу, в першу чергу, спрямовану на підтримку поневолених ним народів, а також на поширення у світі ідеї про неминучість і нормальність переформатування РФ на національні демократичні держави.

Дуже сподіваюся, що навіть якщо Росія знову стане Московщиною, Україна знову не стане Руссю.

Тому, що Україна історично і географічно - це ширше ніж Русь. Тому, що зміна назви нашої держави, на ту, яка у більшості інших народів буде співзвучна із назвою нашої сусідки-агресорки, лише заплутає справу і пошкодить нашій підтримці у світі.

І наостанок знову про мову та слова. Мова – живий організм. Держава не придумує слова, у тому числі власні назви, для предметів і явищ, які вже мають назву в мові. Держава лише фіксує існуючі назви. Це стосується і назви країн, особливо широко вживаних. Так це працює і по всьому світу, і в Україні.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.