Декілька думок про Ватутіна

Наукова дискусія щодо участі Ватутіна у битвах з борцями за незалежність України у 1920-х роках, а також про відповідальність за надмірні жертви, неофіційну мобілізацію та так званих «чорносвитників» під час форсування Дніпра та битви за Київ у 1943 році досі триває

 
Масове влаштування могил у центрі міст в радянський час - це якась дивна некротична традиція. Поряд з парками, скверами та дитячими майданчиками ставити могили чекістам, партійцям, військовим і т.д. Не один-два почесні меморіальні простори, а цілі розсипи. Для цього є цвинтарі, зокрема військові.
Сподіваюся, що прах Ватутіна спокійно з усіма належними процедурами перенесуть з часом на військовий цвинтар до інших солдат, офіцерів та генералів, які брали участь у Другій світовій війні. І пристрастей тоді буде менше, і актів вандалізму не буде. Місце там належне, спеціально для цього створене.
Наукова дискусія щодо участі Ватутіна у битвах з борцями за незалежність України у 1920-х роках, а також про відповідальність за надмірні жертви, неофіційну мобілізацію та так званих "чорносвитників" під час форсування Дніпра та битви за Київ у 1943 році досі триває.
Хоча ми не маємо зайвих іллюзій і бачимо, що російські полководці ніколи особливо не шкодували особовий склад, але висновки про успіхи чи провали військових операцій треба робити на підставі фактів, документів, достовірних матеріалів, частина з яких досі у закритих архівах держави-агресора. Певен, що вичерпні монографії та висновкі щодо цих подій загалом та постаті Ватутіна зокрема, ще будуть написані. Нам ще одна причина денацифікувати росію і зробити доступною правду.
Колектив та експерти Український інститут національної пам'яті протягом багатьох років, зокрема і в 2022-2023 роках в рамках Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму, зробили чимало для чесного переосмислення історії ХХ століття та цивілізованого усунення з публічного простору ідеологічних маркерів, монументалтної пропаганди та інших символів комуністичного тоталітарного режиму.
Тому сьогодні цілком слушно буде подякувати за рішення Київська міська державна адміністрація - КМДА та Міністерство культури та інформаційної політики України щодо перенесення пам'ятника у музейну установу.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.