Манкурт із зоряного складу київського "Динамо"

50 років тому на кіностудії ім. Довженка Леонід Осика зняв художній фільм "Дід лівого крайнього". Українською мовою. Наївна історія київської родини Бессарабів, втілена відомими акторами Миколою Яковченком, Костем Степанковим, Бориславом Брондуковим, Антоніною Лефтій. І був серед цієї компанії симпатичний чорнявий хлопець, футболіст. Він трохи не вписувався у цю доволі емоційну артистичну тусовку, був якимось "дерев'яним". Не дивина, бо то був не професійний актор, зате справжній футболіст, на той час, можливо, і відоміший за названих артистів - корінний киянин, гравець київського "Динамо і збірної СРСР Анатолій Бишовець

 

50 років тому на кіностудії ім. Довженка Леонід Осика зняв художній фільм "Дід лівого крайнього" (сценарій Івана Драча та Леоніда Осики). Українською мовою. Наївна історія київської родини Бессарабів, втілена відомими акторами Миколою Яковченком, Костем Степанковим, Бориславом Брондуковим, Антоніною Лефтій.

І був серед цієї компанії симпатичний чорнявий хлопець (за сценарієм внук діда Бессараба-Яковченка), футболіст. Він трохи не вписувався у цю доволі емоційну артистичну тусовку, був якимось "дерев'яним".

Не дивина, бо то був не професійний актор, зате справжній футболіст, на той час, можливо, і відоміший за названих артистів - корінний киянин, гравець київського "Динамо і збірної СРСР Анатолій Бишовець.

Через травму його спортивна кар'єра обірвалася дуже рано - у 27 років, але до того часу Бишовець вже виграв чимало титулів, був бомбардиром, надзвичайно популярним і харизматичним футболістом кінця 1960-х - початку 1970-х років.

 
ФК "Динамо" Київ. Офіційний сайт

Після чемпіонату світу в Мексиці Бишовця віднесли до символічної збірної світу і навіть встановили його скульптуру поблизу стадіону "Ацтека". Інтерес до його персони підігрів і Володимир Висоцький, який в одній із пісень згадав свого друга Толю, за якого, мовляв, італійська "Фіорентина" пропонувала мільйон (шалені в той час гроші при покупці футболіста).

У згаданому фільмі Бессараби збираються за родинним столом і виконують прекрасну пісню "Старий київський романс". Співають самі актори, пісня не озвучена професійними вокалістами. Футболіст у кремовій сорочці не співає, а лишень легенько хитає в такт головою. Його дівчина поруч теж скромно мовчить, опустивши голову.

Бишовець актором так і не став, працював у Києві на тренерській роботі, поки не бахнув Чорнобиль. Тоді Анатолій Федорович втік до Москви, де й досі живе (щоправда, трохи тренував донецький "Шахтар" й окремі закордонні клуби). Найвище його досягнення як тренера - золоті медалі очолюваної ним збірної СРСР у 1988 році на Літній Олімпіаді в Сеулі.

Нині Бишовцю 76 років. То як же народжений у Києві футболіст і "актор" поставився до війни в рідній Україні? Ось що пише Українська Вікіпедія: "Засуджує дії української влади під час російського вторгнення в Україну (2022). Підтримав Анатолія Тимощука, який продовжив працювати в Росії під час війни, вважаючи, що спортсмени мають бути поза політикою".

Російська ж Вікіпедія вихваляє Бишовця як інтелектуала, психолога, театрала, який читав футболістам вірші і твори Чехова, говорив з ними про релігію і мистецтво. Колишній комуніст Бишовець, який при розпаді СРСР відмовився викинути свого вже нікому не потрібного партійного квитка, позиціонує себе православним християнином. Конфесія не вказана, але ж навряд чи він парафіянин ПЦУ.

Крім російської мови, знає англійську і португальську. Українська не згадується. Очевидно, він її і не знав, а його репліки у кінокартині "Дід лівого крайнього" озвучив якийсь актор.

Чи просто соромився признатися, що знає мову, так як він соромиться самого фільму, у який його запросили як медійну персону без акторського досвіду поруч із професійними акторами Яковченком і Степанковим. Анатолій Федорович вважає картину "Дід лівого крайнього" бездарною.

Ось такий сивочолий манкурт із київської околиці.

Василь Ільницький: Про єврейський Голокост, мадярський нацизм та нашу історичну пам'ять

27 січня міжнародна спільнота вшановує пам'ять жертв Голокосту. Серед монументальних скульптур Ужгорода є і скромний пам'ятник жертвам Голокосту. На інформаційній таблиці розмістили короткий напис: "У пам'ять про жертв Голокосту, які були вивезені із Закарпаття. Встановлено Урядом Угорщини за сприяння м.Ужгорода. 2016". І сам пам'ятник, і скупа інформація на ньому, спонукають до роздумів: хто саме, коли, куди, у якій кількості вивозив людей, а головне - яка доля була вготована жертвам примусової депортації, бо про це тут жодного слова!

Олександр Сапронов: Про 60 мільйонів росіян імені Трампа та українську історичну шизофренію

З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.

Юрій Юзич: На війні загинув пластун та ОУНівець Костянтин Жук

У травні 2024 року, прикриваючи відхід побратимів у Вовчанську Харківської області, загинув командир штурмових підрозділів полковник Костянтин Жук.

Богдан Панкевич: Подія, яка засвідчила силу і зрілість громадянського суспільства. Спогади учасника Ланцюга Злуки

35 років тому 21 січня 1990-го відбувся грандіозний Ланцюг Злуки "Українська Хвиля" - живий ланцюг Львів-Київ. Присвячений вшануванню Акта Злуки 22 січня 1919 року. В часи СРСР це була наймасовіша акція протесту проти комуністичного режиму і свідчення про єдність українців. Зараз важко повірити, що все це вдалося організувати громадським активістам під проводом Народного Руху України без жодних засобів комунікації. Але близько мільйона людей взялися за руки і з'єднали обидві українські столиці.