Снігова куля Різдва: то коли ж святкувати?

"Історична правда" публікує уривок з книжки Надійки Гербіш та Ярослава Грицака "Велика різдвяна книжка" (Портал, 2020)

Діонісій Ексіґуус - людина, яка перша вирахувала дату Різдва

Про обставини народження Христа ми знаємо з двох Євангелій: Луки і Матвія. Жодне з них, однак, не подає точної дати Різдва.

Першим, хто намагався встановити рік, був монах Діонісій Ексіґуус  (Діонісій Малий): саме йому належала ідея вести літочислення від Різдва Христового.

Він вважав, що Христос народився на тридцять перший рік правління римського імператора Августа, оскільки тоді проводили перепис населення, та, мабуть, припустився помилки.

У Новому Завіті згадано, що Ісус Христос народився за царя Ірода, а Ірод помер у 4 році до нашої ери, тож більшість сучасних учених вважають, що Різдво мало би припасти на час десь між 6 та 2 роком до нашої ери.

Така ж непевність стосується дня і місяця. Ранні християни у ІІ–ІV століттях називали різні дати Різдва: 25 або 28 березня; 9 або 31 квітня; 21 травня; 17 або 28 листопада; 25 або 28 грудня. Із часом вибір упав на 25 грудня. Цю дату вирахував єпископ Карфагену святий Кіпріан (народився 258 року).

… Усі східні християнські церкви, за винятком Вірменської, прийняли 25 грудня як день Різдва. Натомість християни Єгипту святкували Різдво 6 січня — у день, коли Христа, Діву Марію і Йосифа відвідали й обдарували три мудреці зі Сходу.

Цю дату також пов'язували з Водохрещем, тобто об'явленням Христа як Бога, і вона усталилася в більшості західних церков як свято Богоявлення.

Склалася ситуація, коли східні та західні церкви святкували Різдво у різні дні. Турський собор 567 року прийняв здоровий компроміс: запровадив різдвяні свята, які тривали 12 днів — від 25 грудня до 6 січня.

Публікація постанов Ткрского собору 567 року

На останню, дванадцяту, ніч у різних культурах упродовж наступних століть запроваджували додаткові святкування.

У Великій Британії це був час загальних веселощів (звідси назва відомої Шекспірової п'єси "Дванадцята ніч, або Як собі хочете"). У православних країнах на цю ніч припадає друга Свята Вечеря.

… На перших порах майже всюди християнське Різдво накладалося на поганські традиції. Церква не просто перемагала чи викорінювала їх, а використовувала та пристосовувала до своїх цілей.

Таку тактику офіційно схвалив папа Григорій Великий. Він радив не знищувати поганські храми, а тільки ідолів у них, і заміщувати їх християнськими символами — так, писав він, чинив Бог із євреями в Єгипті й апостол Павло у Греції.

25 грудня припадає на один із найкоротших днів у році, якраз посередині найважчого, найгнітючішого періоду в житті первісних і античних народів: пізньої осені та ранньої весни.

Щоб принести трохи життєствердного світла в цей період, нехристиянські народи влаштовували зимові святкові дні — фестивалі.

Найвідомішими були Йоль (Yule) у Північній Європі, Сатурналії (17–24 грудня) і Календи (з 1 січня як початок нового року; звідси слова "календар" і "колядки") в Римі.

Так посеред похмурої, холодної зими, поміж мерзлоти, недоїдань і численних застуд, на які не було ради, з'являються радісні дні.

То були найвеселіші свята, коли праця зупинялася, столи ломилися від страв, люди прикрашали будинки гілками і свічками, ходили в гості, обмінювалися подарунками, організовували карнавали й усіляко віддавалися розвагам.

Римські календи

Подібна традиція існувала і серед варварських народів північніше від Римської імперії. Вони дотримувалися сонячного календаря і, відповідно, святкували літнє (22 червня) та зимове (22 грудня) сонцестояння.

У Стародавньому Єгипті цю роль виконувало свято, яке припадало на 6 січня. Воно завершувало сорок днів посту, встановленого на знак смерті Осіріса.

На сороковий день Осіріс воскресав: уважалося, що цього дня води Нілу перетворюються на вино, і купання в ріці знаменувало завершення посту.

Християни свідомо перейняли в нехристиян не лише певні традиції, а й дату Різдва, аби надати святкуванням месіанського значення — передати радість від народження Христа.

Стародавні богослови також вірили, що Бог створив світ 25 березня, тобто на початку весни. Відповідно, його син мав був зачатий у той самий день, а кінець дев'ятого місяця вагітності припадав на 25 грудня.

Якщо звести ці історії в одне, всі разом вони відтворюють одну з головних рис різдвяних свят: вони синкретичні за природою.

Брюс Дейвід Форбс, автор книжки "Різдво: Справжня історія", ілюструє її на прикладі снігової кулі, з якої діти роблять сніговика.

Коли цю кулю котять по землі, вона, крім снігу, вбирає в себе все, що трапляється їй дорогою: осіннє листя, дитячу рукавичку, сіль, якою посипають тротуари, і хтозна-що ще.

Подібно й Різдво як свято виникло в Середземномор'ї, покотилося звідти через землі Західної та Східної (Візантійської) Римської імперії на "варварську" (Північну) Європу, а від часу піднесення Європи та перетворення її у світову потугу (ХVІ–ХІХ століття) поширилося по всьому світу.

Дорогою воно, як снігова куля, змінювало форму, розмір, колір, вбираючи в себе місцеві традиції, з одного боку, і переносячи їх на інші території — з другого.

Різдво щось набувало і щось втрачало, аж поки стало по-справжньому глобальним і найбільш знаним у світі святом.