Позбавити проросійських упирів державних нагород!

Не може бути, щоб Героями країни одночасно були і Бойко, і командир батальйону, який загинув, виводячі своїх морпіхів з оточення. Або-або. Або жива, здорова проросійська тварина, що кликала сюди Росію – або той хто загинув молодим, виправляючи наслідки дій попереднього

 

Сьогодні стало відомо, що прем'єр-міністр Шмигаль не знайшов підстав для позбавлення голови фракції ОПЗЖ Юрія Бойка звання Героя України.

Продовжує бути Героєм України російський громадянин В'ячеслав Богуслаєв, який сидить нині в СІЗО за державну зраду.

Є Героєм України член партії "Єдіная Россія" Олександр Баталін, кримський колаборант.

У нас є Герой України Борис Білаш, недопоет-регіонал, головною заслугою якого перед державою було вилизування немаленької дупи Віктора Януковича.

Відзначені нашою державою Народні артисти України Філіп Кіркоров, Ані Лорак і Таїсія Повалій, які зараз співають на концертах у Москві.

Всі вони і ще багато інших упирів володіють ДЕРЖАВНИМИ нагородами: орденами, медалями, званнями "Герой України" і "Заслуженний/народний артист/художник/і так далі". І все це неправильно.

Все!

Це!

Неправильно!

Тому що не може бути, щоб Героями країни одночасно були і Бойко, і командир батальйону, який загинув, виводячі своїх морпіхів з оточення. Або-або. Або жива, здорова проросійська тварина, що кликала сюди Росію – або той хто загинув молодим, виправляючи наслідки дій попереднього.

І з цим потрібно щось робити.

На заваді стоїть ст. 16 закону "Про державні нагороди", яка дає рівно одну можливість: "Позбавлення державних нагород може бути проведено Президентом України лише у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом." Один законний спосіб і все, крапка.

Але це не зовсім так. Є принаймні ще два шляхи.

Один – коли особу заганяють під санкції. Це такий собі сірий шлях, але він працює. Мінуси цього шляху – це саме шлях у обхід. Санкції – не для того, санкції це переважно економічний інструмент. Це мікроскоп, і забивати ним цвяхи, навіть у чийсь гроб, принаймні нелогічно.

Нагороди і звання – це питання не економіки, а моралі. Навряд логічно заганяти під економічні санкції якогось алкаша-шахтера з Луганська, який отримав Героя з рук Віктора Фьодоровича і залишився після початку війни вдома бухати і фотографуватися з російськими бойовиками.

Ще один мінус цього шляху – санкції це довго. Не буду розповідати цього разу, який механізм прийняття санкцій у нас використовується з початку Великої Війни (скажу тільки, що цей механізм суттєво відрізняється від того, який прописаний у Законі України "Про санкції"), але це справді довго. І черга до умовної Ані Лорак дійде не скоро.

Другий шлях – через суд (як вищезгаданий Віктор Фьодорович забирав звання Героя у Бандери та Шухевича), але законного там було мало, а незаконно – неправильно. Не можна вирішувати питання моралі аморальним шляхом.

Я пропоную знайти третій шлях.

Пропоную тим народним депутатам, які зацікавлені у якомога скорішому рішенні морального питання про нагороджених державними нагородами проросійських чортів, подати проект змін до Закону України "Про державні нагороди" наступного змісту.

Статтю 16 Закону України "Про державні нагороди" викласти у такій редакції:

"Позбавлення державних нагород може бути проведено Президентом України у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом, або рішенням Верховної Ради за поданням Президента України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України."

Це не знищує нинішній принцип, за яким державні нагороди йдуть від президента України, і відповідно позбавлення нагород має теж йти від нього, але ставить запобіжник у вигляді парламенту над випадок, якщо президент захоче позбавити нагород достойну персону. А можливість подання третиною конституційного складу (це 150 депутатів) дає можливість опозиції стартувати процес, якщо влада не захоче цього робити самостійно.

Тож я пропоную народним депутатам подати відповідні правки до закону і негайно після прийняття цих змін розпочати процес позбавлення Бойка, Богуслаєва і інших анілораків державних нагород, і в першу чергу – звання Героїв України.

Вже час. Давно вже час.

P.S. У Раді зареєстровано багато законопроектів на цю тему, один з найсвіжіших – Проект Закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення порядку відзначення видатних заслуг у сфері культури" (8374 від 20.01.2023). Так теж пропонується внесення змін до ст. 16 закону "Про державні нагороди", але знову пропонується позбавляти нагород і звань через механізм санкцій, а я не вірю, що цей механізм буде працювати швидко і як треба.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.