Побачити пороги
Я пишу цю оду Ненаситцю у листопаді 2022 року не просто так. Протягом останніх двох-трьох місяців я живу з усвідомленням того, що моя дитяча мрія побачити пороги може здійснитися. Це захоплює мене, проте, звісно, куди більше лякає. Адже це буде означати підрив російськими загарбниками ДніпроГЕС. Лише тоді пороги знову виринуть з-під води. Це вже бувало двічі в історії гідроелектростанції: в 1941 році при відступі її зруйнували радянські війська, а в 1943 – німецькі. Кожен раз це призводило до страшних руйнувань та величезної кількості жертв, а потім – до довгого та неймовірно дорогого відновлення
Бійтеся мрій, адже вони мають тенденцію збуватися! Дитяча мрія автора побачити Дніпровські пороги як ніколи близька до реалізації через руйнівну поведінку окупантів. Росіяни загрожують гідроелектростанціям на Дніпрі.
Як людина, чиє дитинство та шкільна наука пройшли у Дніпрі (в ті часи – Дніпропетровську), я виріс на козацькому міфі. Я жив у його парадигмі аж до моменту, коли кілька років тому переїхав до Львова. Однак я і досі можу легко згадати всі основні постаті, назви, події та топоніми. Вони не вимагали в мене цілеспрямованого зубріння, адже перманентно були навколо.
Так, наприклад, я жив у районі Мандриківка, названому на честь колишнього січовика, регулярно їздив з батьками і друзями на Хортицю, бував на могилі Сірка та міг всього за годину пішки дійти з дому до залишків фортеці Кодак.
Але найбільше за всі інші топоніми мої вуха пестила назва села Лоц-Кам'янка, що протягом останніх десятиліть вже є частиною міста Дніпро. Це стародавнє поселення дніпровських лоцманів, безстрашних провідників суден через Дніпровські пороги.
З дитинства я мріяв побачити цей природний об'єкт, пороги, але завжди розумів, що моє заповітне бажання ніколи не здійсниться – бетонна дамба ДніпроГЕС у Запорожжі надійно тримає незліченні обсяги води, яка багато десятиліть тому затопила легендарну перепону ефективній навігації на Дніпрі.
Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будилицький, Лишній, Вільний – дев'ять порогів.
І досі, ніби замріяну дитину, мене заворожує сама ця назва – Ненаситець. Інші його імена – Ревучий та Дід-порог. Найстрашніший, найскладніший з усіх своїх "родичів". Довжелезний і широкий вихід природних скель довгий час був майже непрохідним.
Усі, хто протягом багатьох століть подорожував по Дніпру, сходили на берег попри небезпеку нападу кочівників, аби звідти спостерігати, як лоцмани проводять плавучий транспорт через поріг, як вода навіть найбільші човни перетворює на маленьке листя, що, будучи підхоплене швидким потоком, нестримно несеться на каміння і лише дивом його оминає.
Нині легендарний Ненаситець спокійно спить під водою Дніпровського водосховища, а на високому правому березі Дніпра над ним розташоване село Микільське-на-Дніпрі – поселення з кромлехом, пам'ятною табличкою у пам'ять про загибель князя Святослава (її свого часу встановив Дмитро Яворницький), але без порогу Ревучий у краєвиді.
Я пишу цю оду Ненаситцю у листопаді 2022 року не просто так. Протягом останніх двох-трьох місяців я живу з усвідомленням того, що моя дитяча мрія побачити пороги може здійснитися. Це захоплює мене, проте, звісно, куди більше лякає. Адже це буде означати підрив російськими загарбниками ДніпроГЕС. Лише тоді пороги знову виринуть з-під води.
Це вже бувало двічі в історії гідроелектростанції: в 1941 році при відступі її зруйнували радянські війська, а в 1943 – німецькі. Кожен раз це призводило до страшних руйнувань та величезної кількості жертв, а потім – до довгого та неймовірно дорогого відновлення.
Буквально кілька тижнів тому на сайті Oldmaps.dp.ua були оприлюднені аерофотознімки району між Дніпропетровськом і Запоріжжям за 1944 рік, саме той період, коли Дніпровські пороги вдруге з'явилися з-під води. Наразі на сайті можна побачити повітряні фотографії двох порогів: Кодацького та Ненаситецького.
Кодацький був найпівнічнішим, саме від нього починається історичний регіон Запоріжжя. Задля контролю над усіма торговими, цивільними та військовими пересуваннями у регіоні поляки й побудували фортецю Кодак. Від неї донині залишилася частина земляних валів (інша половина була знищена в радянські часи задля видобутку граніту).
На аерофотознімку 1944 року ми бачимо усі чотири земляних бастіони колишньої фортеці цілими, а одразу за південь від них – розсип гранітних скель Кодацького порогу. Ближче до Лівого берега проглядається штучний канал, зроблений для безперешкодної навігації суден.
Першими спробували приборкати пороги ще козацькі лоцмани – вони пробивали штучні проходи, зрізаючи окремі скелі й каміння та вириваючи невеличкі канали. Проте в середині 19 століття цей проект було здійснено на державному рівні. Тоді й з'явилися добре облаштовані канали через Дніпровські пороги.
На знімку порога Ненаситець, зробленому в тому ж таки 1944 року, видно і старий, козацький канал (протока біля Правого берега), і новий, імперських часів. Останній складається, власне, аж з двох частин: північної та південної. Між ними розташоване штучне озеро – спокійна затока, в якій лоцмани могли трішки перепочити, перш ніж повести кораблі чи човни далі.
Професія лоцманів на Запоріжжі стала занепадати із розвитком залізничного сполучення. Остаточно її вбило будівництво ДніпроГЕС, коли водосховище затопило дніпровські пороги. Це сталося в 1930-х роках.
Від Дніпровських порогів відтоді залишилася лише пам'ять та декілька фотографій. Схожу історію має Великий луг – величезний масив плавнів у нижній течії Дніпра, знищений будівництвом Каховської ГЕС. Саме українське козацтво виросло навколо цієї території. "Січ – мати, Великий луг – батько" - говорили козаки. А пороги, виходить, - діди. Старі, жорстокі, побиті життям, але справедливі та милостиві до тих, хто на це заслуговує.
