Спецпроект

Вінербергер. Непроста книжка про складну реальність

У "Бібліотеці "Історичної правди" в наступному році вийде книжка спогадів автора найбільш відомого фоторепортажу про Голодомор. Українці зібрали рекордну суму пожертв на підтримку цього видання

 

Ви всі це фото бачили.

Це - Харків, 1933 рік.

Цю дівчинку відзняв Александр Вінербергер, австрійській інженер-хімік, який у 1933 році працював у Столиці Відчаю.

Майже два тижні тому я з'ясував, що його книжка спогадів з'явилася на одному з популярних ресурсів. Спогади написані німецькою та надруковані готичним шрифтом. Але мені дали ознайомитися із англійським перекладом цих спогадів.

Мені стало цікаво, чи хтось перекладав українською. Я розпитав 5-6 колег істориків та журналістів, за їх словами вони теж нічого не чули про існування українського перекладу. Дарія Маттінглі люб'язно познайомила мене із онукою Александра Вінерберга Самарою Пірс. Вона теж нічого не чула про якісь спроби перекласти спогади діда українською.

Вахтанг Кіпіані запропонував: "А давай ми самі - "Історична Правда" - організуємо переклад і видання?!"

Мені здалося це хорошою ідеєю. Днями я зустрівся із Самарою Пірс і вона люб'язно благословила український переклад.

 
Титульна сторінка спогадів Александра Вінербергера

Було два варіанти профінансувати переклад, передмову, біографічний нарис та коментар. Перший варіант - це звернутися до колег з Українського інституту національної пам'яті.

Я це зробив відразу того ж дня. З'ясувалося, що в бюджет УІНП на наступний рік закладена... велика діра. Тому сподіватися варто було на приватні джерела.

Я був переконаний, що необхідні 100 тисяч гривень я буду збирати місяць, чи більше.

Через дві години, після того, як ми оголосили про збір коштів, вже була зібрана половина необхідних коштів.

Я майже плакав від розчулення і вдячності.

Коли іще через дві години надійшло більше 3/4 необхідної суми я почав нервово хіхотіти: це виглядало абсолютно нереально!

Уявіть: країна занурилася у морок блекауту, триває 9 місяць після повномасштабного вторгнення росіян, ціни за цей час виросли на все ледь не в два рази, електрика і банкінг працюють на межі - і от у цих, м'яко кажучи, не казкових умовах українці збирають усю необхідну суму за один вечір!

Пожертви були від 10 грн до 5000.

Я почуваюся безкінечно вдячним кожному за довіру і підтримку!

Ми зібрали 141 130 грн (на 14:00 26/11).

І банкінг продовжує повідомляти про надходження.

Дякую! Дякую! Дякую! Дякую!

 
Фотоальбом "Робітничий рай. СРСР" з 49 світлинами, які зробив Александр Вінербергер

Що далі?

Тепер ми уточнюємо терміни із перекладачем та колегами, які будуть працювати над передмовою, біографічним нарисом Вінербергера та коментарем.

Це - непроста книжка про складну реальність. І про це треба відкрито говорити.

1933 рік - це рік коли німецький канцлер не мовчав про Голодомор, а президент США - замовчував вбивства мільйонів українців. В інших обставинах про це так і було б написано.

Але німецьким канцлером тоді щойно був призначений Гітлер. А президентом США щойно став Рузвельт.

Чи це означає, що в нацистській Німеччині про Голодомор в Україні говорили більше, ніж в демократичних США?

Вочевидь те, що нацисти говорили про Голодомор вголос - ніяк не дискредитує пам'ять його жертв.

Геббельс у 1943 році про Катинь правду говорив: польських військовополонених розстріляли у 1940 за наказом Кремля. Кремль заперечував свою причетність до Катинського злочину 50 років. Але так буває, що Геббельс говорив правду. Звучить контраверсійно, але це була реальність 1943 року.

Те, що Рузвельт був майже закоханий у Волтера Дюранті і мовчав - оце мовчання про Голодомор дискредитує Рузвельта. США визнали СРСР після Голодомору. Такою була реальність 1933 року.

У реаліях 1933 року було багато речей, які тепер сприймаються як неправильні речі. Вони і тоді були неправильними. Але багато хто був засліплений старими образами, кліше, пошуками ворогів...

 
Фотоапарат Александр Вінербергера. Експонується на виставці "Leica, що бачила Голодомор" у Національному музеї Голодомору

Антисемітизм був одним із огидних проявів міжвоєнного двадцятиліття. Ми знаємо, чим це закінчилося. Ми пам'ятаємо, що було потім. Потім була Катастрофа. Шоа. Голокост.

Мені траплялася думка, що Гітлер зрозумів, що за знищення євреїв йому "нічого не буде" саме після 1933 року. Голодомор Сталіна "підказав" Гітлеру ідею Голокосту.

Без Голодомору - не було б Голокосту? Ми не можемо цього знати. Ми знаємо лише те, що Голодомор не був засуджений ані президентом США, ані урядами Франції чи Британії. Усі все знали і мовчали. Непокаране Зло зростає.

Якщо вчасно одному диктатору не дати по руках - цей свірбіж передається усім іншим диктаторам. І вже незабаром Європа і світ занурилися в морок війни.

Але в реаліях 1933 року ми маємо австрійського інженера Вінербергера, який відверто зловживає антисемітською риторикою.

Чи це дискредитує його свідчення про Голодомор, чи його фотозавіт з Харкова і околиць?

Вочевидь, антисемітизм Вінербергера дискредитує правду про Голодомор не більше, ніж Геббельс дискредитує правду про Катинський злочин. Тобто ми можемо побачити тінь гріхів там, де нам би цього не хотілося бачити.

Але ж правда про Голодомор залишається правдою, незалежно від того, тіні чиїх грехів лягають на неї. Правда лишається правдою.

І ось показати весь цей жахливо незручний і неймовірно важкий контекст, в якому існував світ 1933 року і Вінербергер в цьому світі - показати це ми і плануємо, залучаючи до роботи над нарисами і коментарем колег-істориків.

Ці тексти відкриватимуть читачеві секретні двері у жахливий світ 1933 року.

В грудні ми оголосимо, у які терміни з'явиться книжка суперечливих і важких спогадів про Голодомор автора найбільш докладного фоторепортажу із Столиці Відчаю.

Дякую Вам, мої дорогі українці!

Наша свічка пам' яті вже не згасне.






Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.