Чи передбачали вони свою загибель?

Завжди цікавило, чи вони передбачали смерть. Якщо так - то яку? Найменше хотілося потрапити живим у руки ворога, бути підданим тортурам, застреленим десь на подвір’ї тюрми чи засудженим до років концтаборів. Чи взагалі існувало життя за межами цієї війни? Якщо так - то яке?

 

На фото підпільники з Ковельщини - Королюк Віра "Христя" та Василь Семенчук "Ярий". Вдивляючись у їх обличчя, важко уявити, що в одну мить ця дівчина опиняється з кулеметом на горищі палаючої хати, даючи свій останній бій.

А чоловік, вже майже добігши до межі лісу, отримує поранення в ногу. Вже за мить "Христя" згорить, а провідник "Ярий" вирішить пустити собі кулю у скроню.

До того.

Боївка провідника Ковельської округи ОУН "Ярого" розміщувалася у Буцині - селі на Ковельщині, що славилося національно свідомим населенням.

Їхній схрон був у надійних людей. Нічого не віщувало біди взимку 1954-го. МГБ продовжувало своє багаторічне полювання на учасників українського визвольного руху.

Проте, у Буцині радянськими спецслужбами помічено одну дивну для них річ - школяр, син сторожа Миколи Лабнюка, регулярно бере з бібліотеки книги, хоча сама сім'я є малограмотною.

А його дружина часто їздить до Ковеля за покупками, хоча заробіток у подружжя є малим. Тому невдовзі сторожа Миколу затримують МГБ і намовляють на співпрацю. Можна лише уявити, чим погрожували чоловікові, і якою ціною йому далася ця зрада.

Вечір 17 січня 1954 року.

У схові Миколи Лабнюка боївка "Ярого" - двоє хлопців-підпільників та підпільниця "Христя" пригощаються кашею із спецпрепраратом. "Христя", у якої болів живіт, відмовилася від їжі.

Вона запідозрила щось недобре, коли одразу після вечері побратими міцно заснули. Почувши шум надворі, дівчина намагалася розбудити хлопців. За той час МГБ оточило будинок.

Прокинувшись підпільники розпочали бій, який тривав допоки не загорілася будівля. І ось ця мить, коли "Христя" вирішує прикрити відхід провідника, хапає кулемета і піднімається на горище.

Ось ці хвилини, коли боївка на чолі із "Ярим" біжить до лісу. Ось ці крики зі сторони мгбістів: "Ярого треба взяти живим". Ось цей постріл, біль в нозі - і "Ярий" дістає з кобури свого револьвера.






Теми

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.