Пішла у засвіти Ганна Шепко…

Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край

 

Востаннє ми розмовляли 11 серпня, говорили про передачу до колумбійського університету безцінної переписки її батьків – Алли Гербурт та Михайла Бойчука.

Ганна Бойчук-Шепко народилась 10 грудня 1936 року, вона ніколи не бачила свого батька – його перший лист з ув'язнення датовано 7 грудня 1936-го: "Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння — донечку нашу…". Єдине, що дозволили передати йому до ув'язнення – цератову бірочку з іменем, яку зазвичай кріпили на руку немовляти: "Оце одержав твого листа з 28/ХІІ з браслеткою донечки…" - радіє Михайло Бойчук.

У наступному листі він напише пророчі слова: "От як виросте будеш мати заступницю і помішницю. Яка ж вона собою? Мені здається повинна бути гарна. Коли в тебе вдалася то напевне хороша буде, а коли в мене то гадаю, що також нічого — бо у мене сестри гарні на вроду. А як ти записала Ганусю, на чиє прізвище? Гербурт чи на моє?".

Прізвищем батька пані Ганна скористалася лише під час роботи на радіостанції "Свобода". Навіть зараз я чую цей чіткий, гарно поставлений голос: "Говорить Ганна Бойчук"… Статна, мудра, працьовита, відповідальна і обов'язкова – її дуже цінували у мюнхенській редакції радіостанції. Маю тому докази у вигляді листів її колег, відібраних у архіві Колумбійського університету.

 

Життя пані Ганни Бойчук-Шепко з роду Гербурт, це життя сотні тисяч утікачів від совєтського режиму. Її доля типова для сотень і тисяч жертв могутнього цивілізаційного розлому, який дав поштовх трагічному експерименту над культурним надбанням і гуманітарним ресурсом однієї з найбільших країн Європи - України.

Але також це доля конкретної жінки з потужним творчим потенціалом, сила духу якої здатна здолати нездоланне. Вона зуміла провести крізь море скрути пам'ять про своїх батьків – талановиту художницю Аллу Гербурт-Йогансен і Михайла Бойчука, любов до України.

До помешкання пані Ганни я потрапила у січні 2020 року, ми розбирали її безцінний архів і вона, час від часу перериваючи читання листів Михайла Бойчука і Майка Йогансена, з гіркотою повторювала: "Яке нещастя з тією Україною, що не могла вона нормально жити, нормально народжувати, творити і умирати своєю смертю…" Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край.

Якось ми були на кухні – пані Ганна мила посуд, я проходила до кімнати і раптом гуркіт – з цілком дальньої полички сама собою впала гарна керамічна пляшка… і не розбилася. Пані Ганна повернула голову і, оцінивши ситуацію, спокійно сказала: "То мама! Дає нам знак". Дайте нам добрий знак, Ганю, Ганничка – так вас називала мама. Спочивайте з миром.






Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.