Забуті та проігноровані
Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?
Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. І не варто сильно радіти – нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої.
Вчена комісія на чолі із Олександр Алфьоров (відеоблог якого я із задоволенням дивлюсь на ютубі) чомусь проігнорила загальноєвропейські правила найменування вулиць і не звернула уваги на Великих українців… Найдивніше те, що ці особистості, які вплинули на формування нації, які були ідеологами нації, творці і переможці, часто, тісно пов'язані із Києвом.
Для мене виглядає нонсенсом, що історики, які брали участь у комісії з питань найменувань, просто не звернули увагу на цих Великих. Сподіваюся, у комісії були на це причини, і це зовсім не відсутність кваліфікації.
"Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах" пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?
Іван Семенович Нечуй-Левицький – один із головних авторів прози України, мовою якого писали майже всі українські письменники 20 століття. Людина яка розширила межі національної літератури до світових стандартів, як жанрові, так і в описах прошарків суспільства. Націоналіст, який написав "Про непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини" - за це його майже знищив руzzкий мир…
Його творчість – це понад 10 томів, серед творів є немало про Київ – він чи не найбільший літературний літописець Києва 19 століття, і саме він описав процес русифікації міста. Він "батько" Проні Прокопівни та Голохвостого, пам'ятник яким стоїть на узвозі. Він прожив 33 роки у Києві, з яких 21 рік на Пушкінській…
Дехто погуглить і скаже, що вулиця Нечуя-Левицького у Києві є – дрібненька вуличка, дуже занедбана, у приватному секторі біля Байкового кладовища. Це ніби насмішка над Великим Нечуєм. Уявляєте, щоб у Лондоні так вшанували Дікенса?
Василь Симиренко – найбільший меценат Києва за всю історію. "Найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих буржуїв, який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї щирої душі, а й до глибини своєї кишені" – це слова Євгена Чикаленка, які він сказав про Василя Симиренка. Цілої книги не вистачить, щоб перерахувати все зроблене Василем для Києва і України.
Мільйонер, який захищав нашу історію і мову, видавав Шевченка, перші україномовні газети і часописи (уявіть собі, що до Симиренка таких просто не існувало взагалі), створив перше українське наукове товариство і купив для нього будинок у Львові, фінансував значну частину українських творців і митців, зокрема і хор Лисенка, і друкарню Драгоманова…
Після смерті він усе заповів Україні – небувалу суму, понад 10 мільйонів золотих карбованців, та ще й і садибу, в якій нині посольство Британії. У Києві є вулиця Левка Симиренка (селекціонера), але не Василя.
Іван Богун – ви усі знаєте цього видатного полководця, соратника Хмельницького, який відмовився присягати на вірність москві. Переможець у багатьох битвах. Один із найяскравіших представників українського козацтва. Де його вулиця? У Бортничах.
Данило Нечай – неймовірний полководець, соратник Богдана, який керував не лише полком, а й київським гарнізоном. "Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького" - так писали про Нечая поляки. Дослідники називають Нечая одним із найвеличніших козацьких полковників за всю історію, і головним ідеологом держави Хмельницького. Немає вулиці Нечая у Києві.
Станіслав-Нестор Морозенко – "…ой Морозе-Морозенку…" напевне мало хто не чув слова цієї пісні про героїчного козацького полковника. Один із найбільш освічених керівників козацького війська – Станіслав Мрозовицький, навчався у Краківському та Падуанському університетах. Переможець. Символ. Еталон. Прекрасний кандидат на кінний пам'ятник, яких у столиці (без Щорса) аж два, але не має його вулиці у Києві. А у Львові є, і у Тернополі, і у Рівному…
Мартин Небаба – легендарний козацький полковник, який очолював авангард українського війська у багатьох битвах і походах. Наказний гетьман лівобережних полків та один із ідеологів Хмельниччини. Вражений мужністю Небаби польсько-литовський гетьман Януш Радзивілл, ворог полковника, наказав насипати над його могилою високий курган. Вулиця Небаби є у Чернігові.
Іван Чорнота – генеральний обозний часів Богдана - друга людина держави, наказний гетьман під Збаражем. Полководець-переможець. Походив із шляхетського роду Чорнот-Діаментівських, мав гарну освіту. Оспіваний у літературі, зокрема у геніальній трилогії Старицького, але забутий у Києві.
Кіндрат Бурлій, Михайло Кричевський, Филон Гаркуша, Іван Золотаренко, Самійло Зарудний – найближчі сподвижники Богдана Хмельницького. Герої-переможці.
Лаврін Капуста – керівник контррозвідки Хмельницького. В усіх воєнних кампаніях (за винятком Охматівської в січні 1655 р.) розвідувальним чатам Гетьмана завжди вдавалося вчасно і точно встановлювати маршрут просування противника та місце його перебування. За непоодинокими твердженнями дослідників Богдан Хмельницький створив одну з найкращих на той час розвідку й контррозвідку у Європі і керував нею Лаврін Капуста.
Филон Джалалій – кримський татарин, який здобув звитягу на Січі, керував козацькими полками й був одним із видатних полководців Визвольної війни. Начальник штабу Хмельницького та наказний гетьман під Берестечком. У 1654 році відмовився присягати на вірність москві.
Тугай-бей – видатний кримськотатарський полководець і політичний діяч. Побратим Хмельницького та його неодноразовий союзник із татарським військом. Співавтор багатьох козацьких перемог.
Звичайно, це далеко не всі Великі, про яких забули у київських вулицях. Я ж не історик, всього не знаю і не пам'ятаю, але дивує чому таку забудькуватість проявили історики. Як і стосовно географічних назв, не забувши про Болград, Могилів-Подільський, Перемишль, Ольвію, Супій, Луцьк, Почаїв, Сваляву і тд., забули про Білу Церкву.
Нонсенс. Місто, яке було засноване як щит Києва, яке майже тисячу років захищає Київ, і навіть вже нині – згадайте де базується 72 бригада. Та і взагалі це місто, яке відіграло непересічну роль в історії України, було полковим у Хмельницького та місцем збору військ, тут розпочалося перше козацьке повстання (Кшиштофа Косинського), тут утворилася Директорія УНР. Як можна було забути про це місто?
Ну і ще. Вулицю Олександра Даля перейменували на вулицю Володимира Даля. Хочу нагадати, що саме останній написав Тлумачний словник живої великоруської мови, поховавши великоруське наріччя. А ще він служив у російській армії, брав участь у російсько-турецькій війні та у придушенні польського повстання 1831 року. Стосовно війни із турками промовчу, а от за криваве придушення повстання у Польщі Даль отримав Володимирського хреста. За що йому вулиця у Києві? Якась потороча…
Сподіваюся, що робота із перейменування київських вулиць не завершена, і її зроблять дійсно фахово. Та і ми спробуємо долучитись.
