Депутат УРСР з оунівського підпілля

Василь Шевчик був “обраний” до Верховної Ради УРСР у Добромильському виборчому окрузі Дрогобицької області 24 березня 1940 року. Зрозуміло, що справжніх виборів в СССР не було, членами парламенту ставали за рознарядкою. До неї, як представник бідного селянства, потрапив і голова сільради Ямни Долішньої Добромильського району Василь Шевчик. Наразі Василь Шевчик – єдиний встановлений депутат Верховної Ради УРСР, який брав участь у збройній боротьбі ОУН і УПА і загинув у ній

 

24 вересня 1946 у польському ув'язненні помер депутат Верховної Ради УРСР Василь Іванович Шевчик. Його затримали важкопораненим незадовго до цього вояками 90 піхотного полку Війська польського у с. Ямна Долішня Перемиського повіту (Польща) після бою з українськими повстанцями.

Про це повідомив командування 93-го погранотряда МВД закордонний агент "Сольський" (очевидно, працівник польських каральних органів).

За твердженням прикордонників, Василь Шевчик під час німецької окупації мав магазин у містечку Бірча, відтак у 1944 перейшов у підпілля, де нібито займав пост господарського референта Перемиської області ОУН.

Про Василя Шевчика як працівника господарської референтури Перемиської області ОУН у 1944 зізнавав заарештований керівник зв'язку штабу Воєнної округи УПА "Сян" Збігнєв Левицький-"Антена"-"Тернистий":

"Шевчик, псевдо не знаю, житель в с.Ямна-Дольна. Господарчий по линии ОУН–УПА, бывший в 1939–1941 годах депутат Верховного Совета УССР. Крестьянин, грамотный, при немцах работал в Союзе кооперативов в Бирче. Женат - семья в с.Ямна. Приметы: среднего роста, лысый, круглое лицо, лет до 40".

 

Зі звітів ОУН відомо, що 16 вересня 1946 року сорок вояків Війська польського зайшли до Ямни Долішньої за вівсом, натрапили над одним потоком (струмком) на стійку (варту) з'язківців підпільної мережі ОУН, з якими перебували інші місцеві повстанці (загалом 11).

Відкривши кулеметний вогонь, поляки поранили і захопили живими двох українських партизанів - "Буряка" ("Бурячинського") і "Колоса" і забрали їх зі собою до сусіднього села Риботич. При цьому "Буряк" невдовзі помер – або від поранення, або, можливо, вжив отруту.

У 1945 році "Буряк" був командиром адміністративної боївки ІІ району ОУН в Перемиському надрайоні "Холодний Яр". У повстанських документах про подано відомості, що він народився 28 червня 1904 року, закінчив 4 класи народної школи.

Від січня 1946 року "Буряк" разом зі своїм другом з Ямни Горішньої Павлом Сеньківим-"Жаром"-"Вістуном" працював у підпільній друкарні (технічному звені) надрайону "Холодний Яр" - як помічник друкаря і керівника техзвена "Данила".

В той час друкарня, зокрема, надрукувала журнал "інформатор" (ч.1/11), брошури "Большевицька демократизація Європи" і "Перемога", ряд листівок.

Влітку 1946 року "Буряк" і "Жар"отримали завдання підготувати нову криївку для друкарні. В результаті наскоку Війська польського 11 липня 1946 року в лісі Турниця біля Ямної Долішньої загинув "Жар". Пізніше пораненим потрапив до рук ворога і "Буряк". Він не зрадив жодного таємниці і помер у в'язниці.

Думаю, що "Буряк" це і є Василь Шевчик, хоча ця версія ще потребує підтвердження.

 
з приватного архіву Олександра криницького

Василь Шевчик був "обраний" до Верховної Ради УРСР у Добромильському виборчому окрузі Дрогобицької області 24 березня 1940 року.

Зрозуміло, що справжніх виборів в СССР не було, членами парламенту ставали за рознарядкою. До неї, як представник бідного селянства, потрапив і голова сільради Ямни Долішньої Добромильського району Василь Шевчик.

У 1944 році значна частина Добромильського р-ну в результаті "вирівнювання" кордону була передана Польщі, село Ямна було повністю депортоване, але повноваження Василя Шевчика як депутата на момент переходу в підпілля ОУН були чинні і формально закінчилися у 1947 році, після нових "найдемократичніших виборів".

Наразі Василь Шевчик – єдиний встановлений депутат Верховної Ради УРСР, який брав участь у збройній боротьбі ОУН і УПА і загинув у ній.






Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.