Деколонізація Дніпра
Деколонізація полягає не просто у банальній зміні табличок чи демонтажі пам’ятників. Її зміст набагато глибший. Це процес, що насамперед передбачає очищення свідомості та переосмислення себе, відновлення національної пам’яті, культурної та історичної ідентичності, повернення із забуття видатних постатей і подій української національної культури та історії, а також її місцевої складової
Топоніми та пам'ятники – це маркери, що здійснюють нашу культурну та історичну репрезентацію, а також впливають на наше світосприйняття та самоідентифікацію.
На жаль, органи місцевого самоврядування та пересічні громадяни не завжди до кінця розуміють це. Тому часто ми зустрічаємо назви вулиць Привітна, Липнева, Дружня, Весняна, Ажурна тощо.
Вони приємні на слух, але не несуть у собі жодної національно-культурної ідентифікації та залишають поза увагою історичні постаті і події, які заслуговують на вшанування пам'яті у топоніміці населених пунктів.
Не оминула така тенденція і мій рідний Дніпро, мапа якого рясно вкрита подібними топонімами, а також назвами із відбитком радянсько-російської історичної спадщини. Вони з'являлись із завидною регулярністю на противагу назвам із українським наративом.
Так, у 2003 та 2012 роках місто отримало вулиці Брежнєва та Щербицького відповідно, у 2004 році – провулки Лагідний та Добрий, протягом 2008 року – вулиці Агатова, Дорога, Яхонтова, Рясна, Акацієва, Тюльпанова, Нектарна.
При цьому, топоніми на честь провідних діячів Української революції 1917 – 1921 років місто побачило лише у 2015 році під час декомунізації. Тоді, загалом, було перейменувано 357 топонімів, що трохи виправило ситуацію.
І ось тепер, на хвилі деколонізації, з'явився черговий шанс українізувати та самоідентифікувати топонімічну систему Дніпра. За попередніми оцінками, мова йде про зміну більш ніж 400 топонімів. 73 з них вже перейменовані міською радою.
Кінцевий результат цієї роботи залежатиме від того, як бачать майбутнє топонімічне обличчя міста представники міської влади та члени міської комісії з перейменування.
Деколонізацію топонімів Дніпра варто зосередити не лише на відновленні їхніх історичних назв, але і на власному корінні, на пам'яті про тих, кому Україна завдячує своїм існуванням, а український народ – збереженням власної ідентичності та визнанням у світі.
Роблячи акцент виключно на історичних назвах початку ХХ століття, ми власноруч позбавляємо себе цілого пласту нашої історії за останні сто років. Тому гідне місце у новій топонімічній системі міста, як на мене, слід відвести також назвам, що присвячені:
- борцям за незалежність України (козацьким ватажкам, учасникам та військовим формуванням періоду визвольних змагань 1917 – 1921 років, воякам Армії УНР та УПА, діячам ОУН, дисидентам та політв'язням, героям сучасної російсько-української війни);
- переможним битвам українського війська;
- українським громадсько-політичним, культурним та релігійним діячам;
- українським літераторам, художникам, композиторам, музикантам, співакам, науковцям, архітекторам, спортсменам;
- діячам української діаспори, які прославили Україну;
- українським етнічним територіям та етнокультурним регіонам України;
- географічним об'єктам, розташованим на території нашої держави тощо.
Сьогодні з історичної пам'яті дніпрян стерті імена командирів Армії УНР, учасників бою під Крутами та Зимових походів, Лицарів ордена Залізного Хреста, організаторів Вільного козацтва та повстанських загонів.
Серед них генерал-хорунжі Андрій Гулий-Гуленко та Микола Капустянський, полковник Роман Самокишин, підполковник Іван Миколаєнко, сотники Віталій Білахів, Григорій Гнієнко та Никифор Авраменко, отамани Микола Скляр та Платон Черненко, організатор українського підпілля на півдні України Василь Шкляр.
Брати Бачинські. Зліва – направо: Сергій, Євген, Леонід
Забуті у місті брати Бачинські. При тому, що Сергій Бачинський був одним з найпомітніших представників українського громадсько-політичного руху, членом Української Центральної Ради та заступником міністра закордонних справ УНР, долучився до Акту Злуки, займався розробкою тексту тимчасової Конституції УНР.
Євген Бачинський брав участь у дипломатичних, економічних і політичних місіях від імені УНР за кордоном та очолював Західноєвропейську ієрархію УАПЦ. Леонід Бачинський був сотником Армії УНР та помічником міністра військових справ в уряді УНР.
Ніщо, за винятком вулиць Василя Кука та Василя Макуха, не нагадує про Дніпро як східний форпост національного підпілля у роки Другої світової війни. І це не дивлячись на те, що учасниками цього підпілля у Дніпропетровській області, за відомими на сьогодні даними, було близько 700 осіб.
У місті, в якому знаходився Крайовий провід ОУН на Південно-східних українських землях, ви не знайдете топонімів на честь Василя Гадади, Василя Регея, Зиновія Матли, Івана Лисенка, Миколи Самійленка, Миколи Сарми-Соколовського, Михайла Медведя, Омеляна Логуша, Петра Дужого, Петра Олійника, Тараса Онишкевича, Федора Вовка або Юрія Федорука.
Петро Дужий. Заступник провідника і організаційний референт Крайового Проводу ОУН на Південно-східних українських землях у 1942 – 1943 роках. З 1944 року референт пропаганди ОУН
Так само чекають на увічнення пам'яті у міській топоніміці імена дисидентів Івана Шулика, Оксани Мешко та Олександра Завгороднього, а також багатолітнього в'язня ГУЛАГу та учасника Норильського повстання Миколи Невидайла.
Це лише невеликий список місцевих імен, гідних вшанування. Крім них, ще є значний пласт видатних постатей української історії, які напряму не були пов'язані з Дніпром, але власним прикладом або через свою творчість та діяльність вплинули на життя і долю його мешканців.
Це: Андрей Шептицький, Іван Дзюба, Іван Драч, Іван Миколайчук, Іван Огієнко, Левко Лук'яненко, Любомир Гузар, Мирослав Попович, Мирослав Скорик, Павло Скоропадський, Степан Бандера та багато інших.
Через них ми ідентифікуємо себе як українці. Вони є невід'ємною складовою нашої національної пам'яті та запобігають її регіоналізації, зокрема, завдяки присутності у топоніміці.
Зрештою, настав час відкрити світ для Дніпра. У сучасній топонімічній системі міста він доволі скупий і обмежений радянсько-російським світосприйняттям. Його можна розширити за допомогою топонімів на честь постатей світового масштабу, країн або їхніх столиць, чиї уряди і громадяни активно підтримують Україну.
У даному контексті серед науковців, державних і релігійних діячів можна згадати:
Ґарета Джонса – журналіста, який вперше розповів світові про Голодомор;
Джеймса Мейса – історика, дослідника Голодомору;
Джохара Дудаєва – першого президента Чеченської Республіки Ічкерія, на честь якого у 2014 році було названо Міжнародний миротворчий батальйон, що воював на сході України (у Дніпрі похований перший командир батальйону Іса Мунаєв);
Івана Павла ІІ – Папу римського, який доклав чимало зусиль для легалізації діяльності Української греко-католицької церкви в УРСР, у 2001 році відвідав Україну та неодноразово відгукувався про важливі події з її історії (у Дніпрі, до того ж, діє римо-католицька парафія при Костелі святого Йосипа та монастир Братів Менших Капуцинів, а також дві парафії греко-католицької церкви);
Кастуся Калиновського – одного з очільників польського повстання проти російської імперії, чиїм ім'ям названо полк білоруських добровольців, що у складі Збройних Сил України боронить незалежність нашої держави (вулиця на його честь могла з'явитися у Дніпрі ще у 2016 році, але в останній момент її було виключено з фінального списку для перейменування);
Маргариту Шотландську – внучку Ярослава Мудрого, королеву та небесну покровительку Шотландії, бабусю англійського короля Річарда Лев'яче Серце;
Роберта Конквеста – автора публікацій про сталінські репресії та Голодомор;
Фрітьйофа Нансена – мандрівника та вченого, лавреата Нобелівської премії миру, Фонд якого допомагав долати наслідки голоду в Україні початку 20-х років минулого століття та заснував в селі Михайлівка Дніпропетровської області дослідне господарство – Першу українську землеробську станцію.
Варто згадати і про Лісових братів – партизанський національно-визвольний рух опору у країнах Балтії. Латвія, Литва, Естонія принципово та послідовно підтримують суверенітет і територіальну цілісність України.
Найменування одного з топонімів Дніпра на честь борців за незалежність цих країн стало б дружнім жестом вдячності з боку влади і мешканців міста. Тим більше, у Дніпрі працює Почесне консульство та візовий центр Посольства Литовської Республіки.
І наостанок. В процесі деколонізації необхідно розуміти, що нові топоніми на десятиліття стануть обличчям населених пунктів. Вони визначатимуть, на чиїх прикладах будуть виховуватися та як будуть себе ідентифікувати наступні покоління українців.
У романі Джорджа Орвелла "1984" є ще одна чудова фраза: "Наслідки будь-якого вчинку містяться у самому вчинку". Про це повинен пам'ятати кожний, від кого сьогодні залежить очищення публічного простору в Україні від радянсько-російської спадщини. Оскільки, лише звільнившись від колоніального минулого, ми зможемо керувати своїм майбутнім.
