Русскій мір, що лізе через вікно

Чи все гаразд із нинішньою кампанією з дерусифікації українського публічного простору? Цей допис покликаний привернути увагу до дуже прикрої халепи, в яку ми можемо вже зараз вляпатися, з невігластва або недбальства.

Щойно оприлюднено список нових назв вулиць Києва, узгоджений експертною групою з перейменувань як рекомендація Київській міській раді.

Із цього списку дізнаємося, що вулицю Олександра Даля пропонують перейменувати на вулицю Володимира Даля. Хто такий Олександр Даль – я не маю гадки. Швидкий пошук видає якогось діяча, швидше більшовика, репресованого під час сталінського терору. Хто такий Володимир Даль – пошукова машина теж не знає, натомість дає посилання на діяча, який мені прекрасно відомий під іменем Владімір Даль.

Владімір Даль (1801-1872) був лікар та видатний російський лексикограф. Від себе та відкритих джерел, додам: учасник колоніальних війн Російської імперії, службовець російської імперської адміністрації та військ, антисеміт. Тепер докладніше.

Так сталося, що я народилася в тому самому місті Луганську, де й зазначений діяч. Моя перша школа містилася на вулиці, названій на його честь і шість днів на тиждень, протягом чотирьох років, двічі на день, я проходила повз його пам'ятник. На тій самій вулиці, неподалік від школи, в середині 1980-х, було відкрито музей Даля, куди я одразу по відкритті пішла із приятелькою.

Школу було пошкоджено внаслідок війни 2014 року, але і пам'ятник, і вулиця, і музей досі існують в окупованому Луганську, представляючи там собою русскій мір, який вони завжди були покликані представляти.

Владімір Даль народився в Луганську в зросійщеній дансько-німецькій родині. Мешкав там із батьками до чотирирічного віку, а до одинадцяти років у Миколаєві. Ще пару років, замолоду, служив на чорноморському флоті.

Більше з Україною Владіміра Даля не пов'язує абсолютно нічого. Правда, коли він у зрілому віці розпочав літературну кар'єру, то за псевдонім обрав "Казак Луганский" - саме в російському написанні.

Я не знаю, чи цих "заслуг" досить, аби назвати в Києві вулицю на його честь. Подивімося ж на деякі його реальні заслуги, завдяки яким Даль зробив успішну кар'єру як посадовець та культурний діяч.

Найвідомішим твором Даля є "Толковый словарь живого великорусского языка" - величезна за обсягом праця, яка сприяла кодифікації великоруської – російської – літературної мови. Менш відомо, що він збирав фольклор і саме його збірка лягла в основу популярного видання російських народних казок за редакції Алєксандра Афанасьєва.

Якшо вам у дитинстві доволилося читати книжку "Народные русские сказки" - то так, йдеться саме про неї. Крім того, Даль записував і публікував великоруські пісні та приказки, а також зібрав одну з найперших і свого часу найбільшу колекцію російських лубочних картин. Тут без коментарів, хоча можна писати і про вплив цієї колекції на формування російського національного стилю в образотворчих мистецтвах у часи модерну.

Отож, Владімір Даль насправді має непересічні заслуги у формуванні російської національної культури. Що далі? Далі є.

Як військовий лікар, Даль брав участь у колоніальних війнах Російської імперії, зокрема в російсько-турецькій війні 1828-29 років (де йшлося про переділ "сфер впливу" на Балканах), а також у невдалому поході російських військ проти Хівинського ханства в Середній Азії (1839-40). Далі зацитую російську Викіпедію, бо цей пасаж не вийде перефразувати ліпше:

"Даль отличился при подавлении Польского восстания 1830 года. В войсках генерала Ридигера ему было поручено составить проект моста через Вислу у Юзефува. В отсутствие инженера Даль навёл мост, защищал его при переправе и затем сам разрушил его, когда мост попытались использовать польские мятежники. Николай I наградил его орденом Святого Владимира 4-й степени с бантом".

Що ще? Є і ще. Довелося Далеві попрацювати і в імперському міністерстві внутрішніх справ, у 1840-х роках. В цей час, на замовлення царського уряду, з'являється стосторінковий трактат "Разыскание об убиении евреями христианских младенцев и употреблении крови их", що його замовив царський уряд після резонансного Дамаскського процесу за звинуваченням євреїв у ритуальному вбивстві (1840).

Трактат, написаний на підставі європейських антиюдейських джерел, твердить, що "секта" євреїв-хасидів насправді практикує ритуальні вбивства християнських дітей. В історіографічній традиції авторство трактата пов'язують з Далем, хоча ймовірно, він не був головним автором, а лише редагував цей твір. В кожному разі, збережений оригінальний рукопис трактату походив з його особистої бібліотеки.

Частину "Разыскания" було видано ще 1844 року, і його тези фігурували в пізніших процесах про ритуальне вбивство в Російській імперії. А повний текст було надруковано в 1913 році, під час процесу проти київського єврея Менделя Бейліса за звинуваченням у ритуальному вбивстві. На титульній сторінці, як автор, значився В. Даль.

Справа Бейліса завершилася виправданням. Менш відомо, що після неї в землях центральної України та Волині, де сильні позиції мав чорносотенний рух, у 1913-14х роках було зареєстровано ще кілька десятків схожих звинувачень проти євреїв, зокрема сумнозвісна "Фастівська справа". Лише за чотири-п'ять років по тому, цими місцинами прокотилася страшна хвиля протиєврейських погромів.

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору.

Щодо менш контроверсійних аспектів життя та кар'єри Владіміра Даля можу додати таке. Він приятелював з Алєксандром Пушкіним та був присутній при смерті поета. Даль також був палким пропонентом гомеопатії.