Пушкін як виправдання зла, або Телеологія по-російськи

В той час, коли у світі започатковані та активно тривають дискусії відносно того, як ставитися до "великой российской культуры"; коли ламаються списи та дискурси; коли частина культурних еліт намагається будь-що довести, що імперська політика - це щось одне, а російська культура - це щось зовсім інше ("ето другое"); в цей час – ось, прямим текстом: "Дякуємо імперіалізму за Пушкіна"

 
Фото: olegmorgun1311/Depositphotos

З нагоди дня народження Пушкіна, російська письменниця Толстая (нащадок шляхетного роду Толстих, що само по собі є прикметно), відзначилася фантастично промовистим текстом.

Кажучи стисло, вона уклінно (хоча й удавано ніяково) подякувала - увага - імперіалізму, расизму, самодурству, корупції та безправ'ю, що мали місце в російській історії, за те, що вони подарували Росії Пушкіна.

Мовляв, "порядна людина" не наважилася б сказати доброго слова на захист цих явищ, але вона - скаже. Бо завдяки ним і постало на світ "Наше Все", "Александр свет Сергеич".

Коротко можна було б схарактеризувати цей допис так: людожери, що вже й не соромляться свого людожерства.

 
Робітник звинувачує, а Гоголь, Пушкін, Лєрмонтов, Тургєнєв, Достоєвський і Толстой "судять" митців 1920-х рр. Карикатура
ЖУРНАЛ "ЗАБОЙ", 1927, № 34

Але погляньмо на її хід думок дещо розлогіше, бо він приховує кілька вельми прикметних моментів.

1) Виправдовує зло та імперське минуле Росії

Ключовий умовивід, яким Толстая вивершує текст, полягає у тому, що без перелічених явищ (імперіалізму, расизму, корупції, самодурства й безправ'я) Росія не мала би Пушкіна.

Пушкін для неї - неперебутня й фактично онтологічна цінність ("Наше Все"). А якщо так, то й всі ті явища, що його спричинили та підготували, постають в цьому світлі не просто виправданими й допустимими, але - необхідними.

Таке собі необхідне зло. Огидний засіб, що, втім, виправдовується метою. "Побічний ефект" великого руху коліс історії.

Толстая немовби погоджується: так, Росія була імперією. Так, ошукувала; так, завдавала страждань. Так, сторіччями... Але ж, даруйте, усе це не просто так, а заради мети.

Телеологія як вона є. Смисл і мета історії. Все, заради народження генія!

Тому, звичайно, що про людське око, напевно, й варто соромитися цих явищ; але за великим рахунком, - прозоро натякає Толстая, - насправді й не соромно.

Ба більше, й прекрасно, що врешті-решт наспів час, коли можна з полегкістю скинути маски (накинутої пристойності) й відверто сказати, що "Нет, нам не стыдно!"

 
Джеріх А. Пушкін та Наполеон. 2019 р.

2) Екстраполяція на сьогодення

Втім, очевидно, що логіка міркувань - у тому вигляді, у якому представлена, - геть не обмежується минувшиною й історією та бездоганно надається на виправдання й теперішньої Росії - з її неподоланою імперськістю, корумпованістю, самодурством, безправ'ям.

Бо якщо 300 років тому названі чинники (згідно з Толстою) зіграли велику та визначальну роль рушія, який наперед готував з'яву генія, то чи не варто їх мати за сталі (константи) російської історії?

Сталі історії, які невидимо (і неочевидно для ока профана) й надалі старанно працюють на здійснення смислу Росії?

Ви не розумієте, а заради чого війна? А чому тиранія? Навіщо насильство? Ну, можливо, цього й не слід розуміти сьогодні, - випливає із логіки міркування Толстої.

Все оприявниться згодом: за 50, може, 100-200 років. Крізь малоприємні та на позір непристойні діянння сучасності буде народжене нове "Наше Все". То ж не запитуйте зайвого, посполиті, й підкоріться.

Якщо випала честь і нагода зіграти роль інструмента в руках Провидіння - зіграйте. Утверджуйте імперію, практикуйте ненависть, давайте хабарі, дурійте: усе во благо Росії.

3) Культура = імперія

Й третій прикметний момент, що випливає із тексту Толстої: культурологічний. А саме - ствердження й визнання факту, що феномен Пушкіна (яко поета, який підніс і розвинув російську мову) є прямим наслідком і продуктом названих вище явищ та чинників: імперіалізму, расизму, корупції тощо.

 

Підкреслімо ще раз. В той час, коли в світі започатковані та активно тривають дискусії відносно того, як ставитися до "великой российской культуры"; коли ламаються списи та дискурси; коли частина культурних еліт намагається будь-що довести, що імперська політика - це щось одне, а російська культура - це щось зовсім інше ("ето другое"); в цей час – ось, прямим текстом: "Дякуємо імперіалізму за Пушкіна".

Жодної думки про те, що великий поет у Росії міг народитися й без імперії і безправ'я. Жодних припущень про автономію літературного процесу та розвитку мови.

Жоднісіньких сумнівів в тому, що перелічених на початку історії засновків може бути не досить для висновку про причинний і наслідковий зв'язок поміж вадами російської дійсності і народженням генія. Жодних.

Що ж, гаразд. Ви це самі сказали. Культура = імперія. А імперія = культура.

Что и требовалось доказать.

Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.