Si vis pacem, para bellum

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum

 

Після кінця будь-якої війни будь-яка влада стикається із вибором з двох опцій. Рівно дві можливості. Не більше, не менше.

Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ.

Ні, звичайно, війну так просто не забути. Але можна подивитися на неї під таким кутом, який призводить до забуття, перетворює живу війну на війну скам'янілу, пласку, беземоційну.

Сьогодні у нас буде шкільна линійка, на ній місцевий депутат скаже ті ж слова про війну, що казав торік. Ось стандартний пам'ятник жертвам війни, у сусідньому селі такий самий. Ось стандартні фотографії. Ось урочиста промова. Ось медалі до десятої річниці завершення. Ось дискусія про пільги. Ось, ось, ось.

Ніхто не зможе сказати, що про війну забули, ні. Але згадуватимуть не героїв, а жертв. Розруху, а не перемоги. Говоритимуть про смуток, а не про помсту. Про захист, а не про атаку. Про "більше ніколи", а не про "тільки спробуй, сука".

Народ після війни дійсно у більшості хоче миру і спокою. Це нормально. І кожен політик, що орієнтується на більшість електорату, спробує на цьому зіграти. Сказати, що війна закінчилася назавжди. Що війни більше не буде. Скоротити витрати на армію, на нову зброю, на техніку.

Це і називається "забути про війну". І ще це називається "не зробити висновків".

І це означатиме, що війна повернеться.

 
Збірник типових проєктів пам'ятників радянським солдатам часів Другої світової війни

Але є і другий шлях. Друга можливість.

Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім.

Україну зараз часто порівнюють з Ізраїлем. В чомусь вірно, в чомусь ні, але і справді можна провести багато паралелей. Є вороги, які хочуть нас знищити. Не перемогти, не принизити – знищити. Вони поряд. Вони чекають. Вони нападуть. Вони завжди нападають.

Що треба робити? Бути готовим.

Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.

Це жахливо для політика – казати такі речі. Політики не люблять цього. Політики зазвичай люблять відкривати лікарні, перерізати лєнточки, цілувати дітей у пупок і бути голубами миру, а не яструбами війни.

Тому що більшість людей не хоче чути про війну. Про можливі смерті, бомби, звуки сирен, зброю, ракети, загрозу.

Але ми знаємо, до чого це призводить. І підручник історії знає.

Тому що будь-хто, хто скаже вам з екрану, що після війни ми побудуємо ідеальний захист – пиздобол. Просто пиздобол. Ідеального захисту не існує.

 
Американські солдати біля укріплень лінії Мажино. 1944 рік

Після закінчення Першої світової війни французи почали будувати систему ідеального захисту на кордоні з Німеччиною – "лінію Мажино". Вони будували її більше десяти років. Форти, доти, укріпрайони, тисячі кулеметів, бетон, рви, ловушки – 1148 кілометрів ідеального захисту.

В результаті німці банально обійшли цю лінію через Бельгію. А потім ще й ломанули "ідеальний захист" у лобовій атаці. І все. І капітуляція, закамуфльована під перемир'я. І Дюнкерк.

Ідеальний захист – це не тоді, коли ти можеш збити ракету ворога, що летить у твою столицю. Ідеальний захист – це коли ворог не хоче запускати цю ракету. Бо твоя долетить до його столиці швидше, і хлопок буде гучніше.

Ідеальний захист – це не про ідеальний бронежилет, який захистить тебе від всіх куль і уламків. Ідеальний захист – це коли у тебе бояться стріляти.

Ось і вся різниця між двома шляхами, які стоять перед політиками після війни.

І особисто я обираю другий шлях. Шлях постійного озброєння і нових технологій, шлях сучасної армії, шлях помсти всім, хто прийшов до нас незваними. І я певен, що я такий не один.

Всі хочуть миру. Я теж. Але ми живемо у жорстокому світі. І відносно мирно живуть не ті, хто не має ворогів – так не буває. А ті, чиї вороги хочуть миру більше за тебе.

Другий шлях важкий. Але, якщо ви глибоко подумаєте, то зрозумієте, що він єдиний, який можна і треба пройти.

Si vis pacem, para bellum. Все ж таки римляни були до біса розумними пацанами.






Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.

Володимир Мула : Любов до гокею перемогла любов до України

"Найкраще, що коли-небудь траплялося з гокеєм! Забий 900. Я міг би придбати тобі автівку!" - сказав Вейн Ґрецкі московиту Овєчкіну після встановлення нового рекорду за кількістю забитих шайб в НГЛ. Для українців, які щодня втрачають найкращих, бачити і чути таке від людини, яка на камеру визнає себе українцем, збирає кошти на медикаменти, виступає на телебаченні із закликом не допускати московитів до міжнародних змагань - просто ганебно.

: Як росія краде українські культурні цінності: сучасна історія

За оцінками ЮНЕСКО, завдані російською агресією з 2014 року збитки українській культурній спадщині становлять понад $2,6 мільярда. Вважається, що це розграбування українських музеїв є наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Для прикладу – в той час на території України окупаційними військами було знищено і викрадено понад 500 тисяч музейних експонатів, 51 млн книг, 46 млн архівних справ, а з 2015 по 2023 рік лише в Криму рф провела понад 1 385 археологічних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.