«Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого?»

Головне мотто захисників Королєнка, як і багатьох інших представників "руского міра": "не потрібно віддавати його Росії, він наш". В якості аргументів чуємо/читаємо: він родом з України, він писав про про Україну; він не міг послуговуватись у творчості українською мовою, бо час був такий, але він хотів її вивчити; Королєнко був демократом, противником самодержавства

 

Триває процес деколонізації топоніміки в Україні. Одним з найбільших подразників у списку представників "руского міра", вшанованих у радянський час назвами вулиць, для окремих громадян, що не бажають прощатися з "нашим минулим", виявилось ім'я Владіміра Королєнка. 

Головне мотто захисників Королєнка (як і багатьох інших представників "руского міра"): "не потрібно віддавати його Росії, він наш". В якості аргументів чуємо/читаємо: він родом з України; він писав про про Україну; він не міг послуговуватись у творчості українською мовою, бо час був такий, але він хотів її вивчити; Королєнко був демократом, противником самодержавства.

Зумисне не вдаватимусь до аналізу літературної продукції Королєнка (це зроблено і без моєї участі, до того ж творчість, окрім мови (а в Королєнка вона виключно російська), не є лакмусовим папірцем самоідентифікації письменника). У "Трубадурах імперії" Еви Томпсон знаходимо методологічну підказку щодо того, як розкодовувати, дешифрувати дійсну, а не удавану ідентичність автора: через літературу факту – листування, мемуари тощо.

 

Цитата, винесена в заголовок допису, запозичена з відповіді Королєнка своєму багаторічному адресатові Бєлоконскому. Той інформував Королєнка про відзначення його 50-річного ювілею в Харкові, при чому представники в ювілейному комітеті від української громадськості наполягли, щоб у програмі святкування було зазначено, що Королєнко – російський письменник.

Королєнко відписав на це Бєлоконскому (подаю мовою оригіналу): "Не было надобности в повторении того, что и без того известно, но все же я не понимаю, что собственно в этом эпитете такого для меня обидного и что обидного в этом увидел Комитет? Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого? Должен сказать, что я уже к этим благоглупостям давно привык и смотрю на них философски".

В іншому листі до Бєлоконского, написаному після приходу більшовиків до влади, Королєнко зазначив (знову мова оригіналу): "Верю, что россия не погибнет, а расцветет, хоть мы последнего и не увидим. Пережить предстоит, конечно, еще очень много. Кризис будет тяжелый и бурный, но россия – страна не только большая, но и с великими возможностями.

У нее мало культуры, в том числе особенно нравственной. Но это дело наживное, а натура у русского человека хорошая, хотя пока он еще слишком склонен к порокам и – увы! – особенно к воровству… Но, повторяю: натура у нас здоровая, крепкая. Попадем на некоторое время в изрядную перепалку, наука дается дорого, – но "рассея не пропала!".

Історикиня Тетяна Осташко, упорядниця спогадів і щоденника Євгена Чикаленка, резюмує, що той наводить Королєнка "як приклад обрусіння українців, які одержали "російську університетську освіту" і через те стали "російськими письменниками", а визнаючи себе "московськими демократами", не сприймали українського національно-визвольного руху".

 
Часопис "Русское богатство", яким керував Короленко

У щоденнику Чикаленко занотував такий випадок. У 1912 році, на судовому процесі в Сумах, адвокат Микола Міхновський виступав як оборонець, там був і Королєнко, як редактор "Русского богатства". В кулуарах суду якийсь адвокат звів Міхновського з Королєнком, бажаючи їх познайомити. Королєнко простягнув руку, а Міхновський, заклавши свої руки за спину, відповів:

– Я зрадникам мого народу руки не подаю!

Можна собі уявити, зауважив далі Чикаленко, як Королєнко був вражений і ображений: "Де ж таки! Йому не схотіли потиснути тої руки, яку російське громадянство залюбки готове цілувати". Згодом Євгенові Харламовичу розповіли, що Королєнко опісля інциденту скаржився своїм близьким:

– Який же я зрадник, коли я ніколи українцем не був? Мати моя полька, батько російський урядовець-русифікатор у спольщеному місті Житомирі; весь свій вік я прожив у великоросії та на засланні в сибіру і батьківщиною своєю завжди вважав "русскую літературу".

З того часу Королєнко, як кажуть, почав обминати свідомих українців, боячись наткнутися на другого Міхновського.

То чий Королєнко? І чи потрібна нам в українських містах вулиця, названа його іменем за більшовицької влади? До більшовицьких меморативних "темників" випадкові імена не потрапляли.





Богдан Червак: Андрій Мельник і масакра у Львові 1925 року

16 вересня 1925 року серед ночі озброєні кийками охоронці вривалися у тюремні камери, силоміць викидували на коридор в'язнів і там починали їх бити кийками. У камеру, де перебував Андрій Мельник, направили двох головорізів Бора і Стонжка, що мали садистські нахили.

Олексій Мустафін: Свідок Армагеддона

Навесні 1457 року до нашої ери в долині біля міста Мегіддо фараон Тутмос III Менхеперра – найбільший з найвідоміших нам завойовників в історії Давнього Єгипту – здобув найблискучішу свою перемогу. Цю битву вважають першою детальною описаною битвою в історії людства. І місцем останньої битви добра і зла, біблійним Армагеддоном.

Олексій Макеєв : Що таке свобода? Український переклад Берлінської промови

Цього тижня виголосив на запрошення Фонду Фрідріха Науманна ХІХ Берлінську промову про свободу. Це традиційний для Берліна захід, який відбувається прямо біля Бранденбурзьких воріт. Раніше в різні роки промовцями були, наприклад, премʼєри Естонії Кая Каллас, Нідерландів Марк Рютте, британський історик Тімоті Ґартон Еш чи колишній Федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук. Вперше – українець.

Антон Дробович: 10 принципів меморіалізації війни

Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.