Микола Бажан — поет, людина і проспект

Хто з вас пам'ятає Бажана в шкільній програмі? Не старайтеся, не зазирайте в підручники своїх дітей, — Бажана там давно немає. Після того як із програми викинули його ідеологічні радянські вірші, на заміну нічого не змогли знайти. І не тому, що інших не було

 

Три роки тому я написала статтю "Небажаний Бажан". І от мій допис у фейсбуку про будинок "Слово" і нашу пам'ять, яку знищують вороги і яку ми можемо знищити самі, знову зачепив Бажана.

У Києві хочуть перейменувати проспект Миколи Бажана. Вважаю це огульним і помилковим рішенням і сподіваюся, що цього зрештою не станеться.

Я добре знаю біографію Бажана. Один шановний коментатор наполегливо допитувався, чи читала я його статті й промови на партз'їздах, у яких він громив буржуазних націоналістів та вимагав в ООН віддати совєтам Бандеру з Мельником на розправу.

Я не запитала у відповідь, чи сам коментатор читав вірші Бажана, а чи тільки ідеологічними статтями обмежився. Не спитала, і даремно.

Хто з вас пам'ятає Бажана в шкільній програмі? Не старайтеся, не зазирайте в підручники своїх дітей, — Бажана там давно немає. Після того як із програми викинули його ідеологічні радянські вірші, на заміну нічого не змогли знайти. І не тому, що інших не було.

 
 
Список претендентів на Нобелівську премію з літератури. Під номером 10 - Микола Бажан

Юрій Шевельов назвав книжку своїх літературно-критичних статей "Не для дітей". Так от це найкраща характеристика віршів Миколи Бажана. Це найінтелектуальніший український поет ХХ століття. Так, його важко читати, важко розуміти, його вірші не беруть до шкільної програми і не кладуть їх на музику (хоча бувають щасливі випадки, як-от проєкт "Фокстроти" Сергія Жадана і Юрія Гуржи).

Ще раз нагадаю, що наразі Микола Бажан — один із чотирьох підтверджених українських номінантів на Нобелівську премію. І ні, його висував не радянський уряд чи СП СРСР, як у випадку з Міхаїлом Шолоховим, а гарвардський професор Омелян Пріцак. До речі, того року, 1971-го, Нобелівку з літератури присудили Пабло Неруді, лауреатові Сталінської премії і членові ЦК Компартії Чилі, проте чилійці пишаються своїм поетом.

А ще раніше, 1964 року, Бажан запросив до Києва на Шевченківське свято Жана-Поля Сартра й Симону де Бовуар. Ось на фото Константін Сімонов, Бажан, подружжя Сартр і Бовуар. І коли 1966 року в Москві вийшла перша художня книжка Сартра російською мовою, передмову до неї написав Микола Бажан — не Ніколай, а саме Микола ("предисловие Миколы Бажана").

 
Константін Сімонов, Микола Бажан, подружжя Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар

Як ви думаєте, чому знаменитий французький філософ і письменник попросив написати вступний текст до своєї книжки не когось із російських літераторів, хоча б того ж таки Сімонова, а українця Миколу Бажана? Невже Бажан йому так сподобався? А може, у них було глибинно багато спільного?

Бажан відомий як перекладач, і це теж висока, інтелектуальна поезія, яку він умів передати українською мовою — Гельдерлін, Рільке.

На Вікіпедії, цьому головному джерелі знань сучасности, написано: "У 1939 р. на Бажана була готова справа в НКВС, проте Сталін відзначив письменника орденом Леніна за переклад поеми "Витязь у тигровій шкурі"". Це вся фраза, хоча в еій явно бракує логічного кінця: завдяки ордену він зумів уникнути репресій. Проте це не так. Справу-формуляр на Миколу Бажана завели ще 14 серпня 1929 року, а закрили зовсім не після ордена і не завдяки йому — закрили аж 2 жовтня 1952 року.

Думаю, 1939 року Бажанові нічого вже не загрожувало. Орден Леніна йому дали, безперечно, за переклад поеми Руставелі, а не за його поезію, малозрозумілу і зовсім не радянську. А от 10 серпня 1934 року один запопадливий читач на ім'я Іван Дмитрович Чепенко надіслав три однакові листи в ЦК КП(б)У, Наркомос і СРПУ.

Він писав, що уважно читає українську й центральну пресу про шовіністичні ухили в українській літературі, про петлюрівські симпатії письменників і вороже ставлення до "братської пролетарської російської культури, мови тощо". І в цих статтях під великі підозри й прямий осуд ставилася громадсько-політична діяльність поета Бажана.

Так от, кипів праведним гнівом Іван Дмитрович Чепенко, "мне он хорошо известен. Я разоблачаю этого скрывающегося активного петлюровца, этого волка в овечьей шкуре. Это, думаю, объяснит все его изгибы, все зигзаги, шатания и прочие "странности". Он никогда не был и не мог быть советским, а всегда был и есть антисоветский "дияч" и причем активист, но ловко замаскировался".

 

Через чотири місяці заарештують найближчих друзів Бажана. Доносила на нього і на них, зокрема, його невістка, дружина брата Валентина. Проте самого Бажана не зачепили. Попереду у нього ще була важка і довга дорога.

Передмова до книжки Сартра називалася "Нелегкий шлях". За сорок років до того Бажан написав вірш "Дорога", у якому зізнавався: "Так важко на жорстокім камені класть лінії твердих доріг". Якщо вам легко, то киньте в нього ваш жорстокий камінь.

І не бійтеся читати вірші Бажана, важкі, безжальні й гострі.

Микола Бажан

ДОРОГА

Ретельно тіні складено в штахети,

І над пустелищем степів,

Як хвіст скаженої комети, —

Огонь рахманних вечорів.

Упали тіні гострі осторонь,

Чіткіш лягли риски гілок,

Перехилились в темну просторінь

Кущі здичавілих зірок.

Іду, й дороги переламані,

Гнучись, плазують із-під ніг.

Так важко на жорстокім камені

Класть лінії твердих доріг.

Так важко на жорстокім камені

Шляхів вирізьблювати грань.

Невже і справді заважка мені

Дорога зустрічей і тиха путь прощань?

Дорого зустрічей і тиха путь прощань,

Людська дорого, — просто стелься,

Відбивши на холодних рельсах

Огні ночей і дотики світань!

І кожному іти тобою,

Людська дорого меж і мір,

І тягнуться над головою

Сліди скривавлених сузір.

І знатиму, куди іти,

І терени, що проходѝтиму.

Людському захвату неситому

Невже не вистача мети?

Не всі серця дадуться хробаку,

Не всі шляхи у круг закуто,

І проросте зелена рута

На жовтому піску.

1927

Це найвідоміше фото поета з наших 20-х. Його двічі підшито у справу-формуляр українського буржуазного націоналіста Миколи Бажана, по ньому впізнавали й ідентифікували.

 

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.