Вулиці Києва. Симиренки та волаюча несправедливість
Федір Симиренко, кріпак, який сам себе викупив, зробив неймовірну кар'єру промисловця. Кріпак Браницьких ще у 1819 році, у 1834 році власник першого в імперії цукрового піско-рафінадного заводу, перший "цукровий король" імперії, гласний (депутат) Одеської міської думи. Важко переоцінити його вклад у розбудову порту Одеси, навіть царський уряд оцінив вклад Федора Симиренка у розвиток економіки імперії, адже саме він збудував перший комбінат, перше робітниче селище... Але вулиці Федора Симиренка немає навіть в Одесі
У Києві, на Борщагівці, є вулиця названа на честь Левка Симиренка - видатного науковця-помолога, всесвітньовідомого селекціонера. Але чомусь ніхто не згадує в контексті перейменування вулиць, про його, як мінімум, не менш видатних родичів - батька, діда та, особливо, дядька. А може хтось і згадує, але я не чув.
Федір Симиренко, кріпак, який сам себе викупив, зробив неймовірну кар'єру промисловця. Кріпак Браницьких ще у 1819 році, у 1834 році власник першого в імперії цукрового піско-рафінадного заводу, перший "цукровий король" імперії, гласний (депутат) Одеської міської думи.
Важко переоцінити його вклад у розбудову порту Одеси, навіть царський уряд оцінив вклад Федора Симиренка у розвиток економіки імперії, адже саме він збудував перший комбінат, перше робітниче селище... Але вулиці Федора Симиренка немає навіть в Одесі. Федір став зразком для майбутніх "цукрових королів" - Харитоненків і Терещенків.
Його старший син - Платон Симиренко - був одним із найбагатших промисловців Російської імперії. Фанатичний українофіл, маючи купу надприбуткових підприємств, один із найбільших цукрових заводів Європи (у Городищі), вів усе діловодство українською мовою.
Мав найкраще, освітлене газовими ліхтарями, робітниче селище, виділяв великі кошти на створення шкіл та друк україномовної літератури.
Перші твори Шевченка були видані коштом Платона Симиренка. На жаль, він помер рано, у віці 42 років.
Найбільш значущим для України, був молодший брат Платона, Василь Симиренко. Це був найбільший український меценат за всю історію. Творець театру в Сидорівці, в трупу якого входили Старицький і Заньковецька.
Видавець україномовних книг та часописів у часи Валуєвського та Емського указів про заборону мови. Головний фінансист часопису "Київська старовина" (на часопис він пожертвував 35 тисяч рублів). Мало яке українське видання на Наддніпрянщині виходило без допомоги Василя Федоровича.
Він довгі роки підтримував перші всеукраїнські газети "Рада", "Громадська думка", часописи "Україна" і "Літературно-науковий вісник" та допомагав видавати за кордоном "Україніше Рундшау" і "Рутеніше рев'ю" для ознайомлення європейців з Україною.
Коштом Василя Симиренка вийшло кілька видань "Кобзаря" Тараса Шевченка. Допомагав також окремим письменникам, як наприклад, Михайлу Коцюбинському та Іллі Шрагові.
За його матеріальної підтримки вели досліди і видавали праці Олександр Кістяківський і Павло Чубинський; на його щорічну допомогу в 600 крб. Петро Ніщинський переклав "Іліаду", видану у Львові.
Саме Василь Симиренко профінансував купівлю будинку для Наукового Товариства імені Тараса Шевченка у Львові.
Не маючи дітей, Симиренко, склав заповіт, у якому все майно, що оцінювалось до 10 мільйонів карбованців, залишав у користування дружині Софії Іванівні. Після її смерті воно мало піти на українські справи за розпорядженням комітету, власністю якого й стало те майно.
Членами комітету були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Левко Симиренко, Леонід Смоленський та Ілля Шраг. Пізніше до комітету залучили небожа Симиренка Володимира Леонтовича, Михайла Грушевського, Петра Стебницького та Євгена Чикаленка.
Про Євгена Чикаленка зараз багато розмов, і я впевнений, що великий меценат буде вшанований, але про Василя Симиренка всі мовчать, хоча саме він віддав Україні найбільше своїх коштів і був, ледь не головним меценатом нації.
Давайте разом подумаємо, які вулиці мають отримати імена великих Симиренків, і головне, Василя Симиренка.
