Україна - вбивця останньої імперії?

Війна - кладовище імперій

Війна України з Росією - це третій і останній епізод світової війни, яка почалась у 1914 році. Цей висновок здається на перший погляд неочевидним. Але розгляд нинішньої війни в контексті дозволяє розкрити її дійсні причини, передумови, і, на жаль, неминучість. 

Перша та друга світова насправді не є двома різними війнами. Це один військовий конфлікт, що розтягнувся у часі. Цієї теорії дотримується професор Йєльського університету Джей Вінтер. Зокрема, він викладає курс лекцій "Європа в епоху тотальної війни, 1914-1945". За його теорією, усю Першу світову, міжвоєнний період та Другу світову слід розуміти як громадянську війну в Європі. 

Якщо розвивати цю ідею далі – Перша світова війна була по суті каталізатором розпаду імперій. Під вантажем своєї ідеології та застарілого режиму, через війну, вони були вимушені трансформуватися. Ті імперії, що не були знищені під час Першої світової, розпочали Другу світову війну. Ці війни стали могилою імперій.

Причому, неважливо навіть було, чи виграла країна у ній, чи програла. Якщо Німеччина з її імперськими амбіціями та Японія, і навіть Італія, яка намагалась реалізуватись як імперія за рахунок Ефіопії, завершили свою імперську історію в результаті поразки, то Британія та Франція втратили свої колонії невдовзі по завершенню війни. Вочевидь, економічний тягар війни оголив неспроможність імперій до подальшого існування та зумовлював зміну економічного та політичного укладів. 

Під терміном "Імперія" я маю на увазі державу з вельми централізованою владою та економічним укладом, який орієнтований на сировинну економіку та, як наслідок, на території. У противагу цьому терміну я використовуватиму демократію, як економічний уклад, який базується на цінності людської праці, і територія для такого устрою не є визначальною. Ці терміни мають і інші значення, але для даного тексту я не хочу вигадувати нових, а більш влучних я не знайшов. 

Найцікавіше в історії, як на мене, любителя, є наявність внутрішньої логіки процесів, яка сягає століть. Найбільш дивовижними ці процеси історії виглядають у сукупності зі свободою волі. Особистість відіграє колосальну роль в історичних процесах, та разом з тим, усі процеси складаються в єдину логічну лінію. Події з початку 1914 року виглядають як самогубство імперій. Немов метелики прагнули вони до війни, аби згоріти у ній та надати місце новим демократичним державним формуванням. 

Казус Росії

Окремо слід розглянути Російську імперію. До 1914 року вона підійшла обтяжена внутрішніми суперечностями, що зумовили вибух 1917 року. Першим важливим фактором є те, що більшовики опинились при владі внаслідок випадку. Тобто до цього не було серйозних передумов.

Більшовики виявилися, що називається, у потрібний час у потрібному місці. І тепер фактично сто років іде виправлення цієї випадковості. Їх перемога не була прогнозованою або надто логічною. Це і зумовило сумнівний статус СРСР у шкалі Імперія-Демократія. Адже СРСР починалось під гаслами авангарду, вивільнення праці жінок та рівності. 

Втім вже до 1930-х стала помітною консервація СРСР та фактичний перехід до імперії. Голодомор та репресії 1937 були необхідними імперії, аби придушити демократичні пориви та подальшу трансформацію. Цим же пояснюється і завершення НЕПу.

Тут варто знов згадати про особистості, які були на той час при владі. Імовірно, що їх внутрішніх переконань і сили вистачило на те, щоби заради утримання влади, придушити еволюцію держави. Цікавим фактом є те, що ідеологічна складова увесь цей час змінювалась. Від комунізму почався дрейф до соціалізму, який прикривав ресурсну економіку та автократичний режим. 

На початок Другої світової СРСР підійшов готовою імперією, і за логікою подій мав би виступити на боці Німеччини.  Для цього навіть були зроблені всі передумови. Фактично. за пактом Молотова-Рібентропа, СРСР задекларував свою приналежність до табору агресивних імперій. Але тут знов на перший план виходить роль особистості в історії. Напад Гітлера на СРСР змінив розклад сил і вимушено повернув СРСР до табору демократичних держав, де він явно був зайвим. 

До речі, перед Другою світовою Фінська війна повністю вкладається у логіку ініціативних самозгубних імперських війн. Саме тому в ній так багато спільного із нинішньою російсько-українською війною. 

Результат Другої світової війни, і те, що СРСР опинився у таборі переможців, дозволив цій імперії проіснувати так довго. Це було і завдяки приросту земель, бо імперія на певний час наситилась, і завдяки економічній допомозі союзників та отриманим від Третього Рейху технологіям. Скажімо так, перемога у другій світовій дала Радянському союзу ресурсів проіснувати наступні 50 років.

Але імперська природа, орієнтована на зовнішній приріст, вимагала нових війн. Саме тому почалася холодна війна, саме тому був Афганістан. Війна, і поразка внаслідок неї є неминучими для імперій. І тому СРСР розвалився, але не до кінця. Імперська сутність відродилась у Росії.

Суттєвих реформ не відбулося, вона так і не стала демократією, економічний уклад якої побудований на вміннях людей. Росія знов стала імперією з ресурсною економікою. Саме це і пояснює, як у цій країні поєдналась ідеологія СРСР та Російської імперії, бо за своєю суттю вони були однаковими. Подальші війни у Чечні та Грузії не стали для неї завершальними. 

Майбутнє та альтернативи

З огляду на описане вище, я схиляюсь до того, що Росія просто не могла не напасти на Україну. Ми могли обирати лише або здатися, або чинити опір та стати вбивцею імперії. Якби Україна обрала перше, а саме, то це не зупинило б імперії. Вона продовжувала б агресивні дії, доки б не зазнала нищівної поразки. За Україною були б країни Балтії, потім - Польща. І не варто шукати в цьому іншої логіки, крім тої, що Росія воювала б, доки не була б знищена. 

З цього випливають три висновки:

1. Доки Росія існує у сучасному стані імперії, мир з нею неможливий, можлива лише відкладена війна. Це зумовлено не ворожістю до країни, а аналізом самої її сутності. 

2. Росія обов'язково програє війну і завершиться як імперія. Україна стає вбивцею і провідником у трансформацію. 

3. Україні у в жодному разі не можна приростати територіями за рахунок Росії, аби не стати імперією. 

Що чекатиме саму Росію - предмет окремої дискусії. Я не хочу як росіяни ділили іншу країну. Втім, я переконаний, що у довгій перспективі Росії як країни поза європейским полем не може існувати. Все, що зазвичай подається як велика російська культура, не існує поза європейським контекстом. Тому Росія, повністю або у частині, швидше всього перетвориться на східну європейську державу. Щоправда, це - шлях довжиною у десятки чи не сотні років. 

Те, що зараз відбувається – це закінчення світової війни. Більше імперій не залишилося. Звичайно, всі війні не завершаться. Почнеться новий етап історії, і нові суперечності між більш прогресивними формами держав.