У правій щоці мерця

З першими промінями в'їздимо в місто. Місто немовби вимерло. Усюди тихо, безлюдно, порожньо, — навіть пси якось не гавкають... Це, вибачте, вже не революція, не нищення ворога, в ім'я законів класової боротьби, це вже хтозна що — Азіятчина! А скільки її доводилося зустрічати; і не тільки у большевиків…".

"Історична правда" публікує два уривки зі споминів генерал-хорунжого Армії УНР Всеволода Петріва про звірства більшовиків в Україні взимку-навесні 1918 року.

 

 

Станція Гребінка

"На стації сліди швидкої евакуації: декілька перекинутих возів на помості, покинута гармата, з якої зіскочило колесо і в поспіху було тоді наложили його; коло цієї гармати лежать два людські трупи — жінка в роздертому зверху до паса одязі та голими до колін ногами, що виглядали з під подертої в шматки спідниці.

Череп у неї розбитий стрілом, а її обличя залите кров'ю; другий труп мужеський цілковито голий, і весь порубаний дрібними неглибокими ударами шаблі, так що не видно нічого крім запеклої крови, а труп, це якийсь чорний кусень чогось неживого, грубо порубаний дрібними ударами в щось подібне до людини.

Скручені ноги та руки доводять, що смерть настала не відразу.

На дальшому нашому хрестному шляху не раз доводилося нам зустрічатися з тими проявами звірячого дикунства, спадщиною віків, системи виховання народніх мас і відсутности освіти, дикого визиску їх, який заганяв визискуваємих в умови життя, що мало чим відріжнялися від умов звірячих і плекав у них почуття біольоґічної ненависти до всього пануючого, до чого в уяві темної та озлобленої маси відносилося все, що так чи інакше вибивалося на поверхню життя.

Жахлива наука для тих, що хочуть та вміють витягати консеквенції.

Налякані залізничники, які вийшли на зустріч, розповіли, що забиті це Шаповал, який є братом того, що пішов у Богданівці, та його наречена, яка переховувала свого жениха.

Не буду переказувати подробиць їх смерти та того, що робили з жінкою; колись, сподіваємося, ці жахи, як і колишні жахи святійших інквізіцій та царських тортур, як і інших тортур сучасности, відійдуть так далеко від людської психіки, що про них споминатимуть із тим же розумінням їх злочинности та недоцільности, як сучасний інтелігент думає про святу Германдаду, про льохи Шильонського та Вишневецького замку, Бригідки, табори інтернованих і т. д.

Я наказав забрати трупів до будинку, бо гайдамаки, які входили за ріжними справами на стацію, товпилися коло забитих, а такі видовища викликають завжди почування, що може і причиняються до більшої, мовляв, войовничости, але псують людину в озброєному воякові".

Місто Хорол

 
Хорол. Початок ХХ століття

"З першими промінями в'їздимо в місто. Місто немовби вимерло. Усюди тихо, безлюдно, порожньо, — навіть пси якось не гавкають.

Відразу стає зрозумілим, чому: крім нагих трупів під в'язницею, поруч щойно збудованого собора, стоять сперті до стіни два трупи мужеський і жіночий, без нитки вбрання і з прорізами між ребрами, так що на них нібито мальовані чорними смугами запеченої крови кістяки.

Досить, не буду передавати дальших детайлів полового садизму.

На ступінях собору сидить людина в салдацькій одежі з жовто-блакитними стрічками на рукавах, поли плаща долом цілі в крові. Це теж мерлець, з якого випороли всі внутренности та випхали сіном, неначе якого чучела.

В правій щоці мерця зашпилиний значок, ось той невдалий значок з Архистратигом Михайлом і написом на другому боці: "Українці мусять єднатися як українці для захисту прав українського народу: Михайло Грушевський в першім році свободи України".

Це, вибачте, вже не революція, не нищення ворога, в ім'я законів класової боротьби, це вже хтозна що — Азіятчина! А скільки її доводилося зустрічати; і не тільки у большевиків…".





Володимир Стецик: День, коли все змінилося

Суперечки про скільки днів війні повертають мене до давнього запитання: а що було до 20 лютого 2014? Коли росіяни почали по-справжньому воювати з Україною? Ще в серпні 1991 року? З моменту виникнення московського князівства, чи 20 років тому, коли кремль остаточно відчув, що втрачає Україну?

Юрій Юзич: Сотники Армії УНР із Куп’янська

В Армії УНР воювало щонайменше 6-ро старшин (офіцерів), уродженців Куп'янська.

Ігор Бігун: Пам’яті дослідника та популяризатора УПА Владислава Сапи

4 листопада раптово та передчасно помер мій приятель та однодумець, невтомний дослідник і популяризатор історії Української повстанської армії Владислав Сапа. Йому було лише 32 роки — народився 1 травня 1992-го.

Віталій Скальський: «Крутянці» Кушніри: верифікація історичними джерелами

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?