Як валилась імперія

Цими днями виповнюється 105 років масових протестів в тодішньому Петрограді, столиці Російської імперії, які отримали назву Лютневої революції і завершились ліквідацією монархії Романових

 

Ще у середині лютого 1917 року усім, і в Росії, і у світі, здавалось, що там усе під контролем. Так, ура-патріотична ейфорія, з якою імперія вступила у світову війну у 1914 році, розвіялась. Поразки армії, бардак з логістикою, дефіцит товарів, біженці – усе викликало розчарування і роздратування у російських обивателів. Але влада, на загальну думку, міцно тримала ситуацію в кулаці.

Та усе змінили чутки про можливе запровадження хлібних карток у столиці імперії. У місті почались розмови про відсутність хліба та майбутній голод. Налякані такими перспективами містяни кинулись громити хлібні лавки. Ще до того страйк оголосили робітники деяких заводів. Події почали стрімко наростати.

8 березня у місті розпочались велелюдні демонстрації. Далі сутички із поліцією. Остаточний перелом настав за кілька днів, коли до протестів приєднались солдати запасних частин. Вони дізнались про близьку відправку на фронт. Помирати солдатикам не хотілось, як і міняти затишні столичні казарми на брудні окопи. Тож перейшли на бік протестуючих. До речі, першим піднявся запасний батальйон Волинського полку. Після цього доля монархії була вирішена. 15 березня кривавий імператор Ніколай ІІ зрікся трону.

Отож, проблеми із товарами для обивателів і перспектива відправки на фронт солдатів стали тими причинами, що повалили російську монархію у 1917. Нині бачимо в російській нео, чи,точніше, недоімперії схожі тенденції. Мережа Ашан та й інші за поребриком уже почали обмежувати росіянам відпуск в одні руки низки продовольчих товарів.

Заговорили там і про мобілізацію. Щоправда, зупинились, мабуть, відчули, якими змінами у суспільних настроях це може обернутись. Але закриттям фейсбуку і ютубу зупинити розчарування не вдасться. Історія має здатність повторюватись.

І ще одна російська історична паралель. У росдумі зареєстрували законопроект про відправку на війну в Україну тих, хто виходив на антивоєнні протести. Нинішні росіяни зовсім не оригінальні. Вони лиш повторюють власний досвід сторічної давності.

З початком Першої світової війни імперія також почала відправляти на фронт незгідних з війною. І ті мобілізовані більшовики та пацифісти почали активно розвалювати армію. Врешті-решт солдатня не захотіла помирати за імперські амбіції і почала вбивати власних офіцерів.






Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.

Юрій Юзич: Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами

Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.