Народна війна за незалежність

Дехто хоче назвати цю війну вітчизняною, щоб підкреслити її масовий характер. Але не треба цього робити. Не варто повторювати російські пропагандистські бренди, які вже не відмити від совка, георгіївських стрічок, мемів, що Росія використовує, аби мобілізувати на боротьбу проти всього українського

 

Путін так і не зміг придумати притомний "казус белі" для нападу на Україну. Врешті, він облишив безглузді спроби розповісти про якісь "українські теракти", і в своєму зверненні назвав справжню причину атаки: незалежність України.

І це справді так: саме наша свобода стоїть на перешкоді планів Путіна відновити російську імперію неволі.

Тому нинішня війна - це війна за незалежність.

Ми продовжуємо робити те, що не завершили наші попередники сотні років тому. Це відкладена війна, яка почалася не зразу після проголошення суверенітету 1991-го, коли ворог був слабким, а через кілька десятиліть, коли він, набравши сили, намагається нас повернути.

Дехто хоче назвати цю війну вітчизняною, щоб підкреслити її масовий характер. Але не треба цього робити. Не варто повторювати російські пропагандистські бренди, які вже не відмити від совка, георгіївських стрічок, мемів, що Росія використовує, аби мобілізувати на боротьбу проти всього українського.

Наша війна водночас є продовженням століть боротьби за свободу і є унікальною за своїм масовим характером. Не вперше в історії ми стаємо народом - військом, розгортаючи опір всюди і всіма силами. І військові, і кожен українець спиняє ворога своїми силами!

Тому варто назватися Народною війною за незалежність.

Певен, саме такий погляд на нашу боротьбу, який віддає шану нашим попередникам і підкреслює масовий героїзм сучасників - ще один крок до перемоги!

Поширюйте якщо згодні.






Євген Місило: Трудовий табір в Освенцимі

10 лютого 1945 року, через два тижні після втечі нацистського екіпажу концтабору Аушвіц, польська комуністична влада створила трудовий табір в Освенцимі. Як записано в одному зі збережених документів – "з метою таборування фольксдойчів і людей, які чинять загрозу Польщі".

В'ячеслав Ліхачов: Антисемітизм в Росії як засіб політичної пропаганди

27 січня - день пам'яті жертв Голокосту. Я не в захваті від вибору дати (вважаю фреймінг не вдалим), але вона прижилася і цілком може бути приводом поговорити про сучасний антисемітизм. Наприклад, у Росії. На нього зараз не звертають особливої ​​уваги, а дарма. У Росії з початком війни навіть єврейські організації припинили моніторинг, а західний світ закономірно зосереджений на спробі якось впоратися з наслідками цунамі ненависті після 7 жовтня.

Василь Ільницький: Про єврейський Голокост, мадярський нацизм та нашу історичну пам'ять

27 січня міжнародна спільнота вшановує пам'ять жертв Голокосту. Серед монументальних скульптур Ужгорода є і скромний пам'ятник жертвам Голокосту. На інформаційній таблиці розмістили короткий напис: "У пам'ять про жертв Голокосту, які були вивезені із Закарпаття. Встановлено Урядом Угорщини за сприяння м.Ужгорода. 2016". І сам пам'ятник, і скупа інформація на ньому, спонукають до роздумів: хто саме, коли, куди, у якій кількості вивозив людей, а головне - яка доля була вготована жертвам примусової депортації, бо про це тут жодного слова!

Олександр Сапронов: Про 60 мільйонів росіян імені Трампа та українську історичну шизофренію

З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.