Щоденник Скотта: жахливий день

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 15 лютого. Табір №29. Обідня темп. +10ºF [-12,2ºC], вечірня темп. +4ºF [-15,6ºC]. 13,5 миль.

Знову вичерпуємо запаси їжі. Не знаємо, як далеко склад, але думаємо, що миль 20. Важкий перехід – зробили 13¾ милі (геог.). Тягнемось заради їжі, але сил, очевидно, вже бракує. По обіді було хмарно; тривалий час землі не було видно. Зменшили і пайок, і сон; сильно зморились. Думаю, до складу дійдемо за півтора, щонайбільше два дні.

П'ятниця, 16 лютого. 12,5 миль. Обідня темп. +6,1ºF [-14,4ºC], вечірня темп. +8ºF [-13,3ºC].

Доволі складне становище. У Еванса, схоже, остаточно потьмарився розум. Він геть не схожий на самого себе, зовсім втратив впевненість у собі. Вранці і вдень затримував нас під якимсь надуманим приводом.

Скоротили пайок, але не надто – якось вистачить до завтрашньої ночі. До складу не може бути більше 10-12 миль, але погода грає проти нас. Після обіду нас огорнув сніг, землю ледь-ледь видно.

У пам'яті збережуться клопоти цього переходу і нові клопоти – попереду. Може, все ще закінчиться добре, якщо завтра рано дістанемося до складу, але з хворим на це не варто покладатися. Втім, краще не лізти поперед батька в пекло, а часу на сон так мало, що не буду витрачати його на писанину.

Субота, 17 лютого.

Жахливий день. Евансу ніби покращало після гарного сну – він, як і завжди, запевнив, що почувається добре. Потім навіть став у своє місце в упряжці, але за пів години примудрився загубити лижні чоботи і змушений був покинути сани.

Поверхня була нікудишня – м'який свіжий сніг на кожному кроці забивав лижі та полозки; сани ревли, небо вкрилося хмарами, а землю оповило туманом. Десь за годину ми зупинилися і Еванс знову став у стрій, але дуже повільно.

За пів години він знову випав з обойми через ту саму біду. Він попросив у Боверса позичити йому мотузку. Я попросив його якнайшвидше порівнятися з нами і він відповів, як мені здалось, доволі жваво. Треба було поспішати і нам вчотирьох довелося тягнути через силу, страшно пітніючи.

Ми зупинилися біля Монумент-Року, я побачив, що Еванс сильно відстав, і вирішив зробити привал. Спершу ми зовсім не хвилювалися, приготували чай і м'ясо, почали їсти. Ми покінчили з обідом, а Еванса все не було, тож ми вийшли назовні і побачили, що він і досі вдалині. На цей час ми вже стривожились і всі вчотирьох помчали назад на лижах.

Я першим домчав до бідолахи і жахнувся з його вигляду; він стояв навколішки, одяг нарозхрист, руки голі й обморожені, очі дикі. На питання, що трапилось, він повільно відповів, що точно не знає, але, мабуть, знепритомнів.

Ми звели його на ноги, але після кількох кроків він знову звалився. Всі ознаки повного виснаження. Вілсон, Боверс і я пішли назад по сани, а Отс залишився при ньому. Коли ми повернулися, він був майже непритомним, а коли занесли його в намет, то зовсім втратив свідомість. Він помер тихо о 12:30.

Ми обговорили симптоми і думаємо, що він почав слабнути ще незадовго до полюса, а потім занепад прискорили відморожені пальці, падіння під час переходу через льодовик, і зрештою втрата віри в себе. Вілсон переконаний, що він ушкодив мозок при падінні.

Моторошно отак втратити товариша, але спокійна реакція свідчить, що жахливим тривогам останнього тижня кращого кінця не могло й бути. Вчорашня розмова за обідом показала, в якому відчайдушному становищі ми перебували, маючи на руках хворого так далеко від дому.

О першій ночі зібралися, спокійно спустилися з гряд і легко знайшли склад.

НОВИЙ ЗАПИСНИК

Неділя, 18 лютого. Табір №32. Темп. -5,5ºF [-20,8ºC]. Табір Бойня.

Після жахливої ночі дозволили собі поспати 5 годин на Нижньому складі льодовика і десь о 15 дійшли до цього табору, доволі легко здолавши перевал. Маючи тепер вдосталь конини, ми влаштували ситну вечерю, яка має стати першою з багатьох – так починається нова ситна ера, аби ж тільки не затримуватись. Від збільшеного пайку життя покращується майже миттєво, але мене непокоїть поверхня Бар'єра.

Понеділок, 19 лютого. Обідня Т. -16ºF [-26,7ºC].

Сьогодні зрушили з місця пізно, вже по опівдні, бо 8 годин я виділив на сон, а до того ж ми поробили чимало таборової роботи: замінили сани [На основних складах залишали сани для заміни старих, пошкоджених (прим. – М. і Г.).], поставили на нові сани щоглу і таке інше, зібрали конину і особисті речі. Поверхня виявилась саме такою поганою, як я й чекав; сонце яскраво освітлювало м'який пухкий сипучий сніг.

Близько 2 миль пройшли за старими слідами. Може, воно й на краще, що видався погожий день для таборової роботи, але для того, щоб пробиватися по такій поверхні, нам потрібен вітер або кращі умови для ковзання. Боюся, наступні 3-4 дні нічого особливо не зміниться.

Табір №33. Темп. -17ºF [-27,2ºC].

За короткий денний перехід пробилися на 4,6 милі по зовсім нікудишній поверхні; це було наче тягнути по пустельному піску – не найкраща із ковзанок.

Якщо так буде і далі, буде нам непереливки, але я щиро вірю, що умови на цих безвітряних теренах спричинені їхньою близькістю до узбережжя, а оскільки ми поволі від нього віддаляємось, то скоро має стати краще. Може, ще й зарано хвилюватися.

В усьому іншому справи йдуть на краще. Спальники розгорнуті на санях і сохнуть, але найважливіше, що ми знову маємо повний пайок. Сьогодні ввечері в нас було щось на кшталт тушонки з пеммікану та конини, яку ми одностайно визнали найкращим гушем за всю санну мандрівку.

Відсутність бідолахи Еванса допомагає дати раду з інтендантськими обов'язками, але будь він з нами і в повному здоров'ї, то ми би просувалися швидше. Цікаво, що приготувала нам доля, і трохи тривожно з огляду на пізноту сезону.

Понеділок, 20 лютого. Табір №34. Обідня темп. -13ºF [-25ºC], вечірня темп. -15ºF [-26,1ºC].

Та сама жахлива поверхня; вранці тяжко волочились чотири години і дісталися до табору Спустошення, де нас на чотири дні затримала хуртовина. Шукали ще конину, але не знайшли. Після обіду взулися в лижі, стало трохи краще.

Всього за день 7 миль; сліди від лиж ясно видні, їх легко відстежити. Проминули ще один каїрн. Страшенно повільний поступ, але з віддаленням від землі сподіваємось на краще. Небо на SE неначебто береться хмарами, це може зіграти на нашу користь.

Зараз сани та лижі залишають глибокі колії, які видно на кілька миль позаду. Дуже неспокійно, але всі негаразди забуваються, варто тільки розбити табір і ситно повечеряти. Молюся Богові, щоб дорога стала кращою, бо ми вже далеко не такі здорові, як були, а літо невблаганно добігає кінця.

Вівторок, 21 лютого. Табір №35. Обідня темп. +9,5ºF [-12,5ºC], вечірня темп. -11ºF [-23,9ºC].

Коли виступали, було мрячно і хмарно; значно тепліше. Перехід майже такий же поганий, як і вчора. Цілоденна тяжка праця подеколи наводить на вкрай похмурі роздуми. Промінці надії виринають, коли підхоплюємо слід або помічаємо каїрн.

На привалі здавалося, що ми загубили слід, але за годину чи дві по тому ми проминули останню стіну для поні, а потім натрапили на круглий слід від намету і закінчили перехід, ідучи за старими слідами поні.

Місцина тут небезпечна – каїрни дуже віддалені одне від одного. Якщо вдасться продертися, то вийдемо на дорогу зі звичними проміжками між каїрнами і, якщо пощастить, не зіб'ємося з неї; але все залежить від погоди.

Ніколи ще перехід у 8,5 миль не давався нам із такими труднощами, довго ми так не протягнемо. Ми віддаляємось від землі і, можливо, за день-два вже стане краще. Відчайдушно на це сподіваюсь.

Середа, 22 лютого. Табір №36. Вечірня темп. -2ºF [-18,9ºC].

Нас безперечно чекають непрості часи по дорозі додому, а через пізній сезон становище взагалі може стати дуже серйозним. Невдовзі після того, як ми вийшли, піднявся свіжий вітер з SE, сильно замітаючи сніг. Колія одразу ж сховалася з виду, але ми продовжили доволі швидкий поступ.

Стали на привал, так і не побачивши каїрна, який сподівалися вже проминути. Боверс був впевнений, що ми взяли задалеко на захід, тож ми повернули. Внаслідок цього ми пройшли ще один табір поні, так його і не побачивши.

Дослідили ввечері мапу – нема сумнівів, що тепер зайшли задалеко на схід. Якщо буде ясна погода, то зможемо виправити помилку, але ж чи вона буде? Становище наше похмуре, особливо, коли, виправивши одну помилку, знову робиш таку саму.

Вітер потроху вщухає, а небо на півдні розвиднюється – гарний знак. Тим часом приємно відзначити, що всі ці негаразди не змогли підірвати наш дух. Ввечері з'їли такий смачний та поживний гуш, що знову почуваємось сильними та бадьорими.

Четвер, 23 лютого. Табір №37. Обідня темп. -9,8ºF [-23,2ºC], вечірня темп. -12ºF [-24,4ºC].

Виступили із сонцем, вітер майже вщух. На щастя, Боверс зробив цілу серію кутових замірів і, за допомогою карти, ми зуміли визначити наше приблизне розташування відносно слідів. Даних було так мало, що вирушати в дорогу було великою відповідальністю, і нікого це не радувало.

Але тільки-но ми зібралися зробити привал, як дивовижно гострозорий Боверс помітив старий каїрн, телескоп теодоліта підтвердив це відкриття і настрій одразу піднявся.

Вдень продовжили іти і проминули ще один каїрн; тоді пішли далі і зупинилися всього за 2,5 милі від складу. Нам його не видно, але за хорошої погоди точно не промахнемось. Тож зітхнули з неабияким полегшенням.

Покрили 8,2 милі за 7 годин, довівши, що можемо на цій поверхні робити 10-12. Справи ніби йдуть на лад: ми нарешті вийшли на правильну смугу каїрнів, яка не перериватиметься до самого дому, сподіваюсь.

П'ятниця, 24 лютого

Обід. Прекрасний день, аж занадто прекрасний: за годину після виходу поверхню зіпсували розкидані кристали льоду. Помітили склад і дійшли до нього посеред ранкового переходу.

Всі запаси на місці, тільки бензину малувато [Перетинаючи Бар'єр на зворотному шляху, Південний відділ потребував більше пального, ніж було у складах. Частково через погані умови, але значно більше – через затримки, спричинені хворими товаришами, вони ледь-ледь встигали вчасно пройти від складу до складу. Мороз був несподівано сильним, а пального на складах виявлялося менше, ніж вони розраховували.]: доведеться бути дуже ощадними з пальним, натомість їжі в нас повноцінний 10-денний запас, а попереду менше 70 миль.

Записка від Мірза, який пройшов тут 15 грудня – каже, що поверхня погана; від Аткінсона після гарного поступу (2 з чвертю дні від складу з кониною) – каже, що Кіоган йде на поправку після хвороби.

Коротка записка від Еванса, не надто радісна – каже, що поверхня погана, а температура висока. Схоже, він був трохи стривожений [На той момент у Еванса вже була цинга (прим. – М. і Г.).].

З безмежним полегшенням підібрали цей склад і на якийсь час відсунули всі тривоги вбік. Ми, поза сумнівом, від самої Бойні постійно піднімаємось.

Бар'єр біля узбережжя опускається, окрім місць, де виходять льодовики. Поверхня і досі хвиляста, але вирівнюється. Зверху поверхня м'яка, але напрочуд тверда знизу. Денна і нічна температура тепер дуже різниться.

Зараз, коли я пишу ці рядки, у наметі доволі тепло. Йдемо за слідами, на віддалі в пів переходу попереду видно каїрн; покрили 4,5 милі. У бідолахи Вілсона від вчорашнього напруження стався страшний приступ снігової сліпоти. Хотілося б мати більше пального.

Нічний табір №38. Темп. -17ºF [-27,2ºC].

Знову трохи пригнічений. Вдень йшли по жахливій поверхні і покрили тільки 4 милі. Йдемо за слідами, недалеко за обіднім каїрном. Якщо так воно і триватиме, то справи наші кепські.

Не знаю, що й думати, але швидке згасання літа – загрозливе. Дуже пощастило, що можемо додати до нашого пайку конину. Сьогодні на вечерю мали чудесний гуш. Це боротьба, в якій з одного боку пізня пора і тяжкі умови, а з іншого – наше здоров'я та гарна їжа.

Субота, 25 лютого. Обідня темп. -12ºF [-24,4ºC].

Вранці здолали тільки 6 миль. Почав у дещо пригніченому настрої; дорога ніби не мала жодного наміру покращуватись, тож настрій і не піднімався.

Але мало-помалу поверхня стала покращуватись, менше застругів, більше гладі, інколи легкий попутний вітер. Тоді ми трохи прискорились. Але тягнути і далі дуже тяжко; хвилястості зникають, але нерівності лишаються.

Приблизно за дві милі попереду – стіни двадцять шостого табору, всі сліди на видноті – особливо добре видно слід Еванса. Це грає нам на користь, але тягнути і досі важко, хоча ми знову потроху стаємо вправнішими на лижах.

Боверсу ця наука так і не підкорилася і він трохи ображається на мене за критику, але в його доброму серці я ніколи не сумнівався. Значно легше вести щоденник за обідом; чудово поїли – по кухлику дуже міцного чаю та чотири галети із маслом.

Сподіваюсь, що вдень зможемо більше, але ніяких ознак покращення нема. Ох, нам би трохи вітру! Е. Евансу, схоже, дісталося його чимало.

Табір №39. Темп. -20ºF [-28,9ºC].

Вдень йшлося краще. За день намучили 11,4 милі – вперше за довгий рівномірно доволочилися до двозначного числа; але далось це тяжким трудом, і так само буде і далі, якщо на підмогу не прийде вітер. Еванс, очевидно, застав тут сильний вітер – припускаю, з SE.

При ясному небі, як зараз, температура ночами опускається тепер дуже низько. Насправді погода навдивовижу ясна – єдина біда у тому, що псується поверхня і нема вітру. Усі сліди чудово видно, але стіни для поні, схоже, сильно замело. Якісь добрі люди замінили їх на каїрн у 27-му таборі. Старі каїрни, здається, не сильно постраждали.

Неділя, 26 лютого. Обідня темп. -17ºF [-27,2ºC].

Спершу небо було хмарне, але колії та каїрни можна було помітити дуже здалеку. Працюємо краще, поки що 6,5 миль. Боверс і Вілсон тепер попереду. Виявляється, значно легше йти позаду, коли не треба старанно виглядати колію.

Ночі тепер дуже холодні, тож зранку виходимо з холодними ногами, бо денне взуття зовсім не висихає. Їжі нам цілком вистачає, але треба мати більше. Сподіваюся, що до наступного складу, до якого зараз всього 50 миль, дійдемо з надлишком їжі, щоб трошки розщедритись. Тривожить малий запас пального.

Табір №40. Темп. -21ºF [-29,4ºC].

Дев'ять годин рівного маршу дали нам 11,5 миль. Всього 43 милі до наступного складу. Дивовижно гарна погода, але холодно, дуже холодно. Ніщо не висихає, а ноги надто часто замерзають. Хочеться більше їжі, а особливо – більше жиру.

Пального страшно мало. В цю пору року вже не випадає сподіватися на покращення поверхні, але хочеться мати хоча б підмогу від вітру, хоча він завдасть нам чимало клопотів, якщо темп. не підніметься.

Понеділок, 28 лютого.

Відчайдушно холодна ніч: -33ºF [-36,1ºC] на побудці, а доходило і до -37ºF [-38,3ºC]. В декого мерзнуть ноги, але принаймні всі добре виспались. Ми мусимо збільшити пайок якнайшвидше. Але сьогодні вранці зробили 7 миль і сподіваємося ще на 5 вдень.

Було хмарно, а поверхня була годяща аж до зараз, коли знову вийшло сонце. Приємно проминати каїрни один за одним, але є ще багато причин тривожитись. Ми весь час говоримо тільки про їжу, і тільки наївшись, припиняємо. Земля поступово зникає, це тішить.

Дай Бог, щоб не було більше затримок. Зрозуміло, ми постійно обговорюємо, де й коли зустрінемо собак і таке інше. Це має вирішальне значення. Може, на наступному складі будемо вже в безпеці, але не покидає моторошне відчуття сумніву.

Табір №41. Темп. -32ºF [-35,6ºC].

Тиха, ясна погода, але дуже холодно – вночі взагалі не було ані подуву. За ці дні ми зробили бездоганний перехід (12,2) і значно раніше влізли у спальники.

31 миля до складу, пального в крайньому разі стане на 3 дні, їжі – на 6. Справи поволі йдуть на краще; думаю, від завтрашнього вечора можна трохи збільшити пайок.

Якась химерна поверхня – м'які свіжі заструги, у яких ноги провалюються, а між ними – такий собі лускатий наст із великими кристалами під низом.

Вівторок, 28 лютого.

Привал. Вчора вночі температура впала нижче -40ºF [-40ºC], було відчайдушно холодно, але загалом терпимо. Вирішив злегка збільшити пайок – це, безумовно, подіяло добре.

Виступили при температурі -32º з легким, але дратівним південно-західним вітерцем. На ранок сильно померзли ноги; довго проморочились зі взуттям, але вийшли раніше звичного. Розіб'ємо табір раніше і, навіть якщо загалом становище не зміниться на краще, зможемо хоча б добре виспатись.

Поки не доберемося до складу, становище буде критичним, і, чим довше я про це думаю, тим більше очікую, що таким же воно залишиться і потім. Всього 24,5 милі до складу. Сонце сяє яскраво, але мало дає тепла. Як не глянь, а середина Бар'єра – жахлива місцина.

Табір №42.

Поївши чудового гушу із конини, ми після паршивого дня вляглися спати у прекрасному настрої; вітер не вщухає; зробили 11,5 миль. Темп. не надто низька, але очікую морозної ночі (темп. -27ºF [-32,8ºC]).

Середа, 29 лютого.

Привал. Морозна ніч. Мінімальна темп. -37,5ºF [-38,6ºC]; на побудці -30ºF [-34,4ºC] при південно-західному вітрі силою 4. Виступили при страшному морозі; на щастя, Боверс і Отс взули останні нові каньги; я свої поки що прибережу.

Очікували на жахливий перехід, і в першу годину так воно й було. Тоді справи пішли на лад і після 5,5 годин ходьби ми розбили табір біля старого привалу – 22,5. Наступний табір буде на складі, до нього рівно 13 миль.

Це має зайняти не більше, ніж півтора дні; молимось за бодай один погожий. У такому разі нам якраз вистачить пального і залишиться ще 3-денний запас їжі на руках. Збільшення пайку вплинуло на нас несказанно добре. Гори нас тепер не лякають. І досі віє легкий західний вітер – ніяк не можу я його збагнути.




Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.