Ні, вони не нацисти! Вони - більшовики і комуністи!

Ті "дєди" насильно забирали українців і використовували їх як гарматне м'ясо, ті "дєди" ґвалтували українських жінок і грабували українські села рівно як і тепер. Вони підірвали Хрещатик в 1941-му і сказали, що це нацисти. Палили й руйнували наші церкви. Затоплювали села, бо так вирішила партія. Забороняли українську мову і розстрілювали за неї. Перелік цих злочинів нескінченний. Не варто порівнювати росіян з нацистами, а треба прямо називати як є — комуністами, більшовиками, червоною наволоччю

 

Зараз всі порівнюють росіян з нацистами. Я й сама пориваюся часом так робити, особливо для європейської аудиторії. Проте насправді таке порівняння є м'яко кажучи недоречним.

Нацистів зупинили в 1945-му. На відміну від російських комуністів. Саме вони продовжили чинити свої злочини тут, під лейблом серпа і молота та червоного прапора. Зараз це заплямований кров'ю невинних триколор і вкрадений у візантійців двоголовий орел.

Порівняння росіян з нацистами чи фашистами згладжує злочини червоних більшовиків. Всі чомусь забули, що ця наволоч творила в Україні у ХХ столітті:

  • червоний терор у мирних містах України після І Світової війни (після розвалу Російської імперії росіяни вели між собою громадянську війну. Червоні більшовики проти білих імперців. Обидві сторони мали в планах загарбання українських територій і йшли на неї війною. Україна тоді зазнала як червоного так і білого терору від росіян);
  • окупація українських територій у 1921 році з наступним повномасштабним терором, масовими вбивствами та депортаціями;
  • "Розстріляне відродження" — фізичне знищення цвіту української інтелігенції;
  • Голодомор-геноцид у 1932-1933 роках — винищення мільйонів українців голодом;
  • репресії, розстріли та заслання до і під час Великого терору;
  • вбивства лідерів українського спротиву в еміграції;
  • війна проти руху опору ОУН та УПА;
  • масові арешти, катування та заслання до ГУЛАГу — крупної мережі концентраційних таборів смерті;
  • прицільні спецоперації проти українців та їх родин, що дотримувалися своїх традицій чи були носіями власної національної культури — арешти, показові суди, примусове "лікування" в спецзакладах та вбивства шістдесятників і дисидентів;
  • засекречення інформації та бездіяльність після вибуху на ЧАЕС, внаслідок чого загинули й не народилися величезна кількість українців;
  • переслідування "ворогів народу" й "неблагонадійних" українців продовжувалося аж до відновлення незалежності — упівця Івана Гончарука розстріляли у 1989 році (!).

Це дуже короткий і абсолютно неповний список злочинів росіян, здійснений тільки за одне століття і тільки стосовно українців. Росіяни чинили страшні злочини й проти народів, які історично проживають на наших землях — депортація кримських татар з рідного Криму в 1944 році зламала сотні тисяч доль і забрала безліч життів ні в чому невинних людей.

Саме росіяни створили тюрму народів на початку ХХ століття під назвою СССР, їхньою ідеологією став червоний більшовизм. І це комуністи, а не нацисти чи фашисти. Нацисти творили свої злочини до 1945 року.

Червона армія росіянців в ті роки робила те саме, але на це закрили очі, бо Гітлер випередив Сталіна у втіленні плану по завоюванню Європи і тюрма народів опинилася в таборі антинацистських союзників. Далі це все покрилося фейками і міфами про "дєди ваєвалі" та "вєлічіє побєди".

А ті "дєди" насильно забирали українців і використовували їх як гарматне м'ясо, ті "дєди" ґвалтували українських жінок і грабували українські села рівно як і тепер. Вони підірвали Хрещатик в 1941-му і сказали, що це нацисти. Палили й руйнували наші церкви. Затоплювали села, бо так вирішила партія. Забороняли українську мову і розстрілювали за неї. Перелік цих злочинів нескінченний.

Але є один важливий момент. Ці самі нелюди, точніше їхні нащадки, знову пробують знищувати нас тут і зараз. Так само, як і тоді.

Європа і світ мають дізнатися правду. Але саме ми в першу чергу маємо зрозуміти цю правду. Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні — це не просто папірчик. Це текст, за яким стоять десятки мільйонів жертв, він створений в ім'я того, щоб це не повторилося знову.

Але це повторюється прямо зараз. ЗСУ й прості українці зупинять росіян фізично, та щоб перемога була остаточною, усі ми маємо зупинити її ментально. Для цього треба знати ворога і чітко його бачити.

Не порівнювати росіян з нацистами, а прямо називати як є — комуністами, більшовиками, червоною наволоччю.

Бо якщо нацистських виродків зупинили 77 років тому, то росіяни вбивають нас прямо зараз. Підриваючи пологові будинки, ґвалтуючи українських жінок, бомбардуючи дитячі садки та лікарні, знищуючи цілі міста й села. Це червона більшовицько-комуністична орда і саме її ми зараз маємо перемогти. Щоб ніхто й ніколи більше не постраждав від їхніх божевільних імперських апетитів.






Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...