Щоденник Скотта: їжі мало, а погода непевна

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Понеділок, 22 січня. 10000. Темп. -21ºF [-29,4ºC].

Це був, здається, найвиснажливіший перехід за весь час; тягнути було тяжко всю дорогу, незважаючи на те, що сани легкі, а на початку нам іще й трохи допомагав вітер. Тоді під кінець дня вийшло сонце і майже негайно поверхня вкрилася пухким снігом.

Вийшли рівно о 8, йшли добрі 9 годин і покрили 14,5 (геог.) миль, але – клянусь Юпітером! – це була та ще морока. Ми вже майже на 89-ій паралелі. Боверс сьогодні зробив спостереження. Боюсь, ми вийшли за межі вітряних теренів. Ми за 2,5 милі до каїрна в 64-му таборі, за 30 миль від складу і маємо 5-денний запас їжі на руках. Лижні чоботи потрохи зношуються; сподіваюсь, ні лижі, ні чоботи не підведуть, бо попереду ще багато-багато миль. Здавалося, що ми сьогодні піднімаємось, але показання барометра не змінились.

Вівторок, 23 січня.

Найнижчий мінімум вчора вночі -30ºF [-34,4ºC], темп. при виході -28ºF [-33,3ºC]. Висота в обід – 10100. Темп. -19ºF [-28,3ºC] при вітрі 6-7. Слабкий вітер, спочатку було важко йти. Тоді вітер розігнався і до привалу, коли він майже переріс у хуртовину, ми пройшли 8,7 милі. Старі сліди чудово збереглися, тож зовсім не трудно йти за ними – неабияк пощастило.

Вдень довелося змінити порядок. Можна було повністю розпустити парус. Боверс вчепився за сани, а Евансу та Отсу довелося подовжити посторонки. Ми йшли в гарному темпі і мали б легко дійти до складу, але Вілсон несподівано виявив, що у Еванса відмерз ніс – він геть білий і твердий. О 18:45 вирішили, що краще зупинитися. З невеликими труднощами встановили намет, і тепер лежимо в затишку після доброго гушу.

Нема сумнівів, що Евансу доводиться непереливки: пальці його страшно вкриті пухирями, а ніс зовсім забитий від постійних обморожень. Він на себе дуже злиться, а це недобрий знак. Вілсон, Боверс і я, здається, здорові настільки, наскільки це можливо в наших умовах.

У Отса мерзнуть ноги. Хай там як, буду радий спуститися нарешті з вершини! До Півтораградусного складу залишається близько 13 миль, завтра маємо дійти. Знову начебто збирається на негоду. Молюсь Богові, щоб до Триградусного складу було хоч трохи видно сліди; доберемося туди – все буде гаразд.

Середа, 24 січня. Обідня темп. -8ºF [-22,2ºC].

Становище вже серйозне. До обіду сильний вітер переріс у повноцінну хуртовину і довелося залізти у спальники. Перехід був поганий, але ми покрили 7 миль. Спершу Еванс, а потім Вілсон ходили на розвідку вистежувати наші сліди. Першу годину Боверс правив саньми самотужки, а потім вони з Отсом робили це разом; їм випала нелегка робітка тримати темп між ділянками пухкого снігу.

О 12:30 вийшло сонце і стало неможливо роздивитися сліди, тож ми змушені були зупинитися. На той час буря була вже в розпалі і довелося збіса поморочитись, щоб встановити намет – пальці обмерзли. Це вже друга повносила буря, відколи ми покинули полюс.

Мені це не подобається. Невже погода остаточно псується? Якщо так, то поможи нам Боже із довжелезною мандрівкою по вершині з нашим скудним запасом їжі. Вілсон і Боверс – моя опора. Не подобається мені, як легко Отс та Еванс заробили обмороження.

Четвер, 25 січня. Обідня темп. -11ºF [-23,9ºC], нічна темп. -16ºF [-26,7ºC].

Дякувати Богові, знайшли Півградусний склад. Вчора весь день і всю ніч пролежали у спальниках, а сьогодні поговорили за сніданком і вирішили вирушити пізніше, але йти без привалу. Під час розмови буря не виказувала ознак послаблення, але за сніданком вийшло сонце і світла виявилося достатньо, щоб побачити старі сліди.

Відкопати сани та зібрати табір виявилося довгою і страшенно холодною роботою, але ми впорались і вийшли в дорогу – без вітрила, всі тягнуть. Це було об 11, а десь о 14:30 ми, на радість, розгледіли червоний складський прапор. Пообідали та пішли далі за слідами із запасом харчів на 9,5 днів – йшли до 8 і покрили понад 5 миль, за день – понад 12.

До наступного складу всього 89 миль (геог.), але пора вже вшиватися з цього плато. Тримаємось не без недуг: у Отса страшно мерзнуть ноги, у Еванса погано з пальцями та носом, Вілсон страждає з очима. Боверс і я зараз єдині здорові в усьому загоні. Погода і досі непевна і я боюсь, що в цю пору року нас тут може накрити череда хуртовин; віє сильний південний вітер – сьогодні він неабияк допоміг нам, напинаючи вітрило.

Нема й потреби казати, що тепер, коли наш харчовий мішок знову повний, мені спатиметься значно краще. Єдина справжня турбота – знайти Триградусний склад. Сліди поки що зберігаються чудово; інколи вони на 30-40 ярдів зникають під заметами, але потім завжди випірнають на поверхню.

При гарному освітленні іти за ними не становить жодних труднощів. Хуртовини – наш жупел; вони не тільки уривають поступ, але й наганяють холодне вологе повітря, яке висотує з нас усі сили. Боверс знову зробив спостереження – дивовижно, як йому це вдається під таким холоднючим вітром. Сьогодні він ішов на лижах, тоді як Вілсон йшов поряд із саньми та іноді тягнув їх.

П'ятниця, 26 січня. Темп. -17ºF [-27,2ºC].

Висота 9700; тиск, мабуть, високий. Побудив усіх доволі рано, але вирушили ми пізно, о 8:50 – без жодної на то причини. Не можна допускати затримок. Віяв свіжий вітер, ним сильно несло сніг, але сліди не зникли. Ми добре пройшли 7 миль до нашого старого табору, де 7-го числа застали хуртовину.

Але за табором сліди геть замело. Ми недовго пошукали, тоді трохи пройшли і стали на обід; погода поступово налагоджувалась, хоча вітер і не вщухав. Знаючи, що попереду два каїрни на віддалі чотири милі одне від одного, ми трохи нервували, поки не запримітили перший з них далеко праворуч; тоді повернули праворуч і, на щастя, гострозорий Боверс помітив другий далеко ліворуч.

Очевидно, по дорозі на полюс ми тут добряче наблукали. Між каїрнами слідів зовсім нема, але останній із них, що позначає табір 6-го числа, №59, розташований у поясі твердих застругів, і мене втішило, що, коли розбивали табір, то сліди знову начебто пробивалися. Дай Бог, зможемо завтра іти за ними. Сьогодні пройшли 16 миль (геог.), але по прямій тільки 15,4.

Субота, 27 січня. Табір №10.

Темп. -16ºF [-26,7ºC] (обід), -14,3ºF [-25,7ºC] (вечір). Мінімальна -19ºF [-28,3ºC]. Висота 9900. Тиск низький? Запізнився з побудкою на пів години, але вийшли вчасно. Ранковий перехід припав на пояс нанесених штормом застругів; було схоже на бурхливе море.

Вілсон і я тягнули попереду на лижах, решта – пішки. Було непросто іти за слідом, який раз у раз уривався, та й взагалі він показувався тільки де-не-де: там пара футів колії з легка здійнятими краями, там дюжина ярдів сліду від колеса санометра, там плями притоптаного снігу, де ступила нога.

Інколи жодна з цих ознак не була виразною, але залишався слабкий відбиток, який служив дороговказом. Біда полягає у тому, що на шляху до полюса доводилося постійно міняти курс, щоб обійти найтяжчі пагорби, а тому сліди йдуть суцільним зигзагом. Від таких затримок, коли доводилося знімати упряж і шукати сліди, ми втратили більше милі.

Але так чи інакше, а ми зуміли триматися старого сліду. Вийшли до каїрна досить несподівано, проминули його і влаштували привал на позначці 7 миль. Вдень заструги поступово зменшились і тепер ми на майже рівній землі; перешкоди майже позаду, а сліди, нам на радість, знову видні значно ясніше.

Останні дві години йшли за ними взагалі без усяких труднощів. Весь день стояв приємний помічний південний вітерець; небо ясне, температура відносно висока. Повітря знову сухе, тож намет і спорядження поступово скидають кригу, яку наростили під час хуртовини минулого тижня.

Наші спальники повільно, але невпинно набираються вологи і я боюсь, що знадобиться тривалий проміжок такої погоди, щоб вони прийшли в порядок. Тим не менш, висипаємось ми в них зараз добре, хоча часу на сон зовсім не вистачає. Ми стаємо дедалі голоднішими; трошки додаткової їжі нам не завадило б, особливо для обіду.

Якщо дістанемось до наступного складу за кілька переходів (зараз до нього менше 60 миль, і в нас ще тижневий запас їжі), то можна буде трохи розщедритись, але на повноцінний пайок зможемо розраховувати тільки тоді, коли доберемося до складу з кониною. Дорога дальня і, клянусь Юпітером, робітка буде нелегка.

Неділя, 28 січня. Табір №11. Обід, -20º. Висота вночі 10130. Вечірня темп. -18ºF [-27,8ºC].

Вранці легкий вітер і тяжка дорога. Зробили 8 миль за 5 годин і додали вдень ще 8 за 3 години і 40 хв. при хорошому вітрі і покращеній поверхні. Дуже важко визначити, йдемо ми вниз чи вгору; показники барометра сильно відрізняються від тих, що були на вихідному шляху.

До складу 43 милі, запасу їжі на 6 днів. Розбили табір поряд із каїрном, встановленим в обід 4-го числа; за пів дня ходьби від місця, де нас покинув останній допоміжний відділ.

По дорозі до полюса в нас випали три речі – люлька Отса, хутряні рукавиці Боверса та нічні чоботи Еванса. Раніше ми вже підібрали чоботи та рукавиці, а сьогодні знайшли люльку, що спокійненько собі лежала на снігу. Іти за слідами сьогодні було дуже легко; вони стають все вищими й вищими і відкидають гарну лінію тіні, яку інколи видно на пів милі вперед.

Якщо так буде й далі і погода не зіпсується, то маємо дійти до складу без зайвих клопотів. Я буду невимовно радий перекласти його на сани. Голод все сильніший, це беззаперечно. Обідній пайок вже зовсім недостатній.

Ми дуже схудли, особливо Еванс, але ніхто ще не знесилів. Сумніваюсь, що ми змогли б тягнути важку поклажу, але з нашою легкою маємо впоратись. Все частіше говоримо про їжу, будемо раді наїстись досхочу.

Понеділок, 29 січня. Табір №12. Обідня темп. -23ºF [-30,6ºC]. Вечірня темп. -25ºF [-31,7ºC]. Висота 10000.

Прекрасний перехід на 19,5 миль – 10,5 до обіду. Сильно допоміг вітер, значні замети; більшу частину часу сліди видні чітко. Незадовго до привалу натрапили на слід, який залишив допоміжний відділ на зворотному шляху, тож тепер у нас три виразні відбитки від саней. До складу тепер всього 24 милі – за півтора дні легко.

Якщо завтра випаде погожий день, дійдемо без усяких труднощів. Вітер та заструги – з SSE та SE. Якщо погода затримається, маємо впоратися з рештою суходільної криги за тиждень з хвостиком. Поверхня дуже змінилася, відколи ми пішли звідси. Пухкий сніг змело в кучугури, затверділі і прибиті вітром.

Решта снігу блищить, ніби вкрита глазур'ю: поза сумнівом, так на нього впливає метений пухкий сніг – полірує, наче струмінь піску. Під хорошим попутним вітром сани по цій поверхні йдуть чудово; під глазур'ю сніг пухкий і сипучий. Щодня голод все сильніше.

Післязавтра вже повинні мати змогу збільшити пайок. Робота одноманітна, але, дякувати Богові, милі нарешті минають одна за одною. Особливих затримок бути не повинно, а попереду ще й спуск.

Вівторок, 30 січня. Табір №13. 9860. Обідня темп. -25ºF [-31,7ºC], вечірня темп. -24,5ºF [-31,4ºC].

Дякувати Богові, ще один гарний перехід – 19 миль. Проминули останній каїрн перед складом, сліди попереду видно чітко, погода хороша, вітер допомагає, іти – вниз; якщо не трапиться біди, дійдемо до складу завтра на ранковому переході. Це гарні новини; зворотний бік медалі – серйозний.

Вілсон розтягнув сухожилля на нозі; весь день вона боліла, а під вечір набрякла. Він, звісно, тримається мужньо, але в наших обставинах така пригода мене зовсім не радує. На додачу, Еванс сьогодні вночі зірвав собі два нігтя; руки в нього дуже погані і, на мій подив, він через це занепадає духом.

Відколи він відморозив руку, він сам не свій. Вітер цілий день мінявся з SE на S і назад, але, на щастя, дме й далі сильно. Ушкоджені пальці ми ще сяк-так переживемо, але, якщо нога Вілсона не поправиться, це вже буде серйозний виклик.

Середа, 31 січня. 9800. Обідня темп. -20º [-28,9ºC], вечірня темп. -20º.

День почався гарно зі свіжим вітерцем; ми дійшли до складу, підібрали його і за годину зупинились на привал. По обіді поверхня стала жахливою, а вітер стих до легких подувів з півдня. Треба ж було цьому статися саме тоді, коли тільки четверо з нас здатні тягнути.

Вілсон намагається дати нозі якнайкраще відпочити і поволі шкандибає поряд із саньми; результат не забарився і сьогодні запалення вже значно менше. Сподіваюся, він скоро поправиться, але дуже незручно мати у відділі ушкоджену кінцівку. Як я розумію, саме тут на шляху до полюса нам випала жахлива поверхня.

Нема сумнівів, що зараз ми йдемо поверх старих нерівностей; але затримують нас не нерівності, а сипучі кристали. Поверхня сильно змінилася, відколи ми були тут востаннє; сліди від саней здіймаються високо. Сьогодні вдень підібрали лижі Боверса – дякувати небесам, більше нам нічого на вершині вишукувати не треба! Тепер нам тільки йти на північ і сподіватися на сильні вітри.

Четвер, 1 лютого. Табір №15. 9778. Обідня темп. -20º, вечірня темп. -19,8ºF [-28,8ºC].

Майже весь день – тяжка гужова робота. Легкий вітер. Зробили 8 миль, 4¾ години. Вдень пішли жваво і швидко спустилися з крутого схилу; потім поверхня стала зовсім нікудишня – снігові замети, дуже тяжко тягнути. Зупинились аж після 20, коли натрапили на каїрн, споруджений в обід 29-го грудня – за тиждень після складу [Йдеться про Верхній склад льодовика під горою Дарвін; звідти пішов назад перший допоміжний відділ (прим. – М. і Г.).].

Маємо дійти легко і навіть з запасом – у нас харчів на 8 днів (при повному пайку). Ми збільшили пайок на 1/7, різниця приголомшлива. Нозі Вілсона значно краще. Пальцям Еванса – дуже погано, сходять ще два нігті, полускались пухирі.

П'ятниця, 2 лютого. Табір №16. 9340. Темп.: обід -19ºF [-28,3ºC], вечеря -17ºF [-27,2ºC].

Спершу йшли добре під сильним південним вітром. Згодом потрапили на крутий схил, де сани обігнали нас та поперекидали одного за одним. Ми зняли лижі і до привалу о 13:30 намотали пішки 9 миль. Вдень вирушили пішки, йшли дуже добре. Під кінець ранкового переходу помітили дивну річ.

Сліди замело снігом, але замети утворили таку собі гатку, по якій ми і тягнули сани. Вдень ми скоро вийшли на крутий схил – той самий, на якому помінялися саньми 28 грудня. Спочатку все було гаразд, але потім я, намагаючись не втратити колію і водночас утриматися на дуже слизькій поверхні, страшно гепнувся і забив плече.

На вечір воно вже жахливо боліло – так в наметі стало на одного хворого більше; вже троє із п'яти травмовані, а найгірші поверхні ще попереду. Пощастить, якщо проберемося без серйозних ушкоджень. Нозі Вілсона краще, але в будь-який момент може стати і гірше, як і пальцям Еванса.

Вдень біля підніжжя схилу ми натрапили на перемішане море застругів. Втратили слід. Пізніше, на пухкому снігу, підхопили слід допоміжного відділу Е. Еванса, і зараз ідемо по ньому. Подужали 17 миль.

Додаткова їжа явно нам допомагає, але знову навертається голод. Погода вже на дрібку тепліша, висота менша, і всього з 80 миль до гори Дарвін. Пора спуститися з вершини. Молюсь Богові, щоб через чотири дні нас тут уже не було. Спальники набираються вологи, а спати нам треба більше.

Субота, 3 лютого. Табір №13. Темп.: обідня -20º, вечірня -20º. Висота 9040 футів.

Спершу йшли добре, пішки; вийшли на крутий схил із розколинами (кількома). Я взув лижі, щоб не впасти знову; спускалися насторожено, з вітрилом; постійно втрачали слід з виду, але помітили сильно вивітрений каїрн праворуч від нас. Через досадні затримки для розшуку слідів і всякого такого ранковий перехід зменшився до 8,1 милі.

По обіді йшлося трохи краще, але знову втратили сліди на твердому схилі. Сьогодні ми біля табору 26 грудня, але не бачимо каїрна. Вирішили, що вишукувати сліди та каїрни то марна трата часу і треба просто якомога швидше йти строго на північ.

Поверхня сильно змінилася, відколи ми тут були, багато де вилощена до блиску, але з купою нових зубатих застругів – та ще обридна перешкода. Пальці Еванса помаленьку гояться, але мине ще багато часу, перш ніж він зможе приносити користь в роботі.

Нозі Вілсона значно краще, так само як і моєму плечу, хоча інколи трапляються сильні приступи болю. Додаткова їжа гарно на нас впливає, але треба більше спати. Сподіваюсь, до кінця плато вже недовго.

Неділя, 4 лютого. Табір №18. 8620 футів. Темп.: обідня -22ºF [-30ºC], вечірня -23ºF [-30,6ºC].

Вранці тягнули пішки по дуже хорошій поверхні і покрили 9,7 милі. Просто перед привалом ми з Евансом несподівано провалилися у розколину, для Еванса це вже друге падіння; розбили табір. Після обіду розгледів попереду збурення, а праворуч – щось, що видалося мені збуренням суходолу.

Пішли на лижах вниз по лискучій поверхні. Йшлося добре, особливо під кінець переходу; покрили всього 18,1 милі. Спустилися вже на кількасот футів. На половині переходу ясно виступила земля і я вирішив піти навпростець до гори Дарвін, яку ми обійдемо. Все вже свідчить про те, що ми покидаємо плато.

Температура на 20º нижча, ніж коли ми тут були востаннє; стан наш не покращується, особливо це стосується Еванса – він зовсім понурий і немічний [Через струс від падіння вранці (прим. – М. і Г.).]. Дякувати Богові, їмо ми добре, але навіть так постійно відчуваємо голод. Боверс у чудовій формі, він повен енергії і постійно метушиться. Сподіваюся, ніяких пригод на льодопадах не буде.

Понеділок, 5 лютого. Табір №19. Обід – 8320 футів, темп. -17ºF [-27,2ºC]; вечір – 8120 футів, темп. -17,2ºF [-27,3ºC].

Ранок гарний, розколин небагато; покрили 10,2 милі. По обіді одразу ж натрапили на труднощі. Побачити землю було легко, а от зійти на неї – ні. За годину після виходу ми вийшли до великих гряд і широких, частково відкритих, розколин.

Довелося звертати далі й далі на захід, так що курс мали несталий. Пізніше на переході звернули більше на північ і знову нам шлях перегородили відкриті розколини. Маневрувати поміж ними дуже складно, і без лиж я б на це не наважився.

Розбили табір у дуже нерівному місці, але вітер тут зовсім не сильний і вперше за багато тижнів у таборі стало затишно. До складу всього миль 25-30, але якби ж знаття, які попереду чекають труднощі.

Обличчя в нас сильно потріскались від вітрів, моє найменше з усіх; інші кажуть, що носи в них болять більше, коли ми йдемо за вітром, а не проти. Ніс Еванса майже такий же поганий, як і його пальці. Він зовсім розбитий.

Вівторок, 6 січня. Обід – 7900, вечір – 7210. Темп. -15ºF [-26,1ºC].

Жахливий видався день, пройшли замало. Виглянув назовні і виявив, що небо затягнуте хмарами; серед розколин це страшне становище. На щастя, незадовго до виходу небо розвиднілось.

Пішли навпростець до гори Дарвін, але за пів години опинилися серед величезних розкритих проваль без мостів – все ж не дуже глибоких, думаю. Між двома з них ми звернули на північ, але, на жаль, вони злилися у хаотичну нерівність.

Довелося повертатися за своїми слідами десь на милю, тоді звернули на захід і вийшли на перемішане море застругів – тягнути дуже важко; встановили вітрило, ніс Еванса страждає, Вілсон мерзне, все дуже погано.

Стали на привал у застругах; тішить тільки, що на заході поверхня здається чистішою і ми, очевидно, потроху спускаємось. По обіді ми вирвались із застругів і вийшли на глазуровану поверхню, де здолали багато розколин – на лижах це дуже легко. Під кінець переходу переконались, що можна тримати більш-менш прямий курс на склад і оцінили віддаль у 10-15 миль.

Їжі мало, а погода непевна, тож весь день не покидала тривога; але, хоча ми й пройшли не так далеко, як я хотів, надвечір наше майбутнє вже виглядає значно більш обнадійливим.

Найбільше зараз переживаю за Еванса: його порізи і рани гниють, ніс дуже поганий, і загалом він виказує явні ознаки виснаження. Можливо, на льодовику йому стане простіше, а рани трохи загояться під дією тепла.

Я невимовно радий, що скоро ми нарешті зійдемо з плато. У нас зайняло 27 днів, щоб дійти до полюса, і 21 день назад – всього 48 днів – майже 7 тижнів при низьких температурах і майже невгамовному вітрі.

КІНЕЦЬ ШЛЯХУ ПО ВЕРШИНІ

Середа, 7 лютого. Табір №21. Склад гори Дарвін [Він же – Верхній склад льодовика]. Висота 7100. Обідня темп. -9ºF [-22,8ºC], вечірня темп. [Вечірню температуру Скотт не записав]

Поганючий день із втішним кінцем. Спершу запанікували, пересвідчившись, що галети закінчуються. Не знаємо, як так сталося – пайок точно не був завеликий. Боверса це страшенно занепокоїло. Запасів на один день менше, ніж мало б бути.

Вирушили о 8:30, йшли вниз по схилах та через тераси, вкриті твердими застругами – робота виснажлива, а земля ніяк не хотіла наближатися.

В обід посилився вітер і, збадьорившись гарячим чаєм та доброю їжею, після привалу ми пішли у кращому настрої, а вже незабаром стало ясно, що ми наближаємося до мети. Скоро після 18:30 склад уже було добре видно, а о 19:30 ми розбили табір одразу за ним.

Знайшли записку від Е. Еванса, у якій ішлося, що другий допоміжний відділ спокійно пройшов тут 14 січня о 14:30 – на пів дня більше між складами, ніж у нас. Температура піднялась, але вночі дме холодний вітер.

Що ж, от і добігла кінця наша 7-тижнева мандрівка по кризі, і більшість із нас цілком в порядку; однак, думаю, ще один тиждень дуже сильно підкосив би п.о. Еванса, якому і так все гірше й гірше.

Приємно усвідомлювати, що наша робота остаточно підтвердила, що обидві експедиції досягнули полюса, і що питання першості не підлягає обговоренню.