Марина Владі та українці на Олімпіаді

Марина Владі: "Ми сидимо на трибуні, а позаду канадські українці впродовж всього матчу голосно скандують антирадянські лозунги. Тобі боляче, ти страждаєш від цієї ненависті, з якою зіштовхуєшся в усьому світі. Ми дуже засмутились, пішли зі стадіону, не чекаючи кінця матчу"

Однією з сторінок боротьби за майбутню українську незалежність, була діяльність діаспори в вільному світі. Частина з Вас напевно знала особисто св.п. Осипа Зінкевича, який протягом всього XX століття займався виданням творів українських дисидентів, брав участь в численних акціях на підтримку політв'язнів і організатором таємної мережі українців, які вивозили рукописи або фільми в вільний світ.

 

Про роль видавництва "Смолоскип" та Семінару Творчої Молоді в формуванні сучасної української літератури і в принципі, новітньої інтелектуальної еліти України ще буде написано. Мені досі незрозуміло, чому Петро Порошенко хоча би посмертно не нагородив Осипа Зінкевича Орденом Свободи, як українця, який зробив для визволення українців (у прямому й переносному сенсі) більше, ніж можна собі уявити.

Але, наразі мова не про те. Завдяки Мірко Сабличу, який нагадав про цікавий епізод з життя Володимира Висоцького та Марини Владі, вимушений був звернутися до спогадів Осипа Зінкевича.

 

19 липня 1976 року в Монреалі відбувався футбольний матч між командами СССР та Канади. Ось, що написала Марина Владі у своїх спогадах:

"Единственная грустная нотка за время, проведенное в Канаде, - это футбольный матч, в котором принимает участие сборная СССР. Тебя пригласили футболисты. Мы сидим на трибуне, а сзади канадские украинцы в течение всего матча громко скандируют антисоветские лозунги.

Тебе больно, ты страдаешь от этой ненависти, с которой вы сталкиваетесь повсюду в мире. Ты считаешь несправедливым, что спортсмены или артисты вынуждены расплачиваться за границей за политику с позиции силы, которую проводит правительство. Расстроившись, мы уходим со стадиона, не дожидаясь конца матча".

16 липня 1976 року, за три дні до згаданого матчу, Осип Зінкевич разом з побратимами провадив у Монреалі нараду ПЛАСТу, Українського олімпійського комітету (Смолоскип) та Спілки Української молоді. За результатами наради вони провели прес-конференцію для закордонних та українських журналістів, де вимагали самостійного виступу всіх українських спортсменів (поза збірною СССР).

Саме на згаданій нараді - українці планували акції проти СССР, яка окупувала Україну, під час Олімпійських ігор 1976 року. Попри політичні розбіжності, пану Осипу Зінкевичу вдалося залучити Андрія Бандеру (представника ОУН(б), професора Романа Сербина, Олега Яхна, Ярослава Пришляка (науковець та підпільник) та чимало інших авторитетних діячів. Саме на акцію українців, які продовжували боротися за свободу своєї батьківщини потрапили Володимир Висоцький та Марина Владі.

Моралі не буде. Але хто мій герой в цій історії - я знаю напевно. Без напівтонів.






Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...