Після Перемоги

І у нас буде тиждень державних вихідних: щоб зустрітися з усіма, кому щогодини писали: «Як ви зараз?». А після такого напруженого тижня ще один — відсипатися. І сирени у нас будуть раз на тиждень: у середу о девʼятій — для тестування. І все. Лютий ми в принципі переіменуємо у чорний. Тому що буде забагато болісних річниць

 

У ту саму мить, як ми переможемо в цій війні, ми всі обіймемося.

Попри масне волосся, запашні тіла без душа та навіть відсутність масок. Обіймемося.

Ми вийдемо з метро та холодних підвалів. Потім швиденько в душ. Ну, добре, ще трошки. І ще. Ми закапаємо наші втомлені від новинних скролів та недосипів очі. І знімемо з вікон ікси.

А потім до справи. Ми полікуємо ранених та гірко оплачемо вбитих. Так гірко, що у кожному місті та селищі зʼявиться свій Гіркий став.

Збудуємо нові мости. Порозгрібаємо брухт на вулицях, поладнаємо та відбудуємо дома. Нові, великі. Щоб Гамлету було де картини малювати. Ми відмиємо бруківку — нам не звикати.

Потім набʼємо собі на грудях слово "паляниця" та число 13. А потім із залишків запасів наваримо борщу, баношу та вареників. О, що то будуть за вареники! На них зʼїдуться усі іноземці, що виходили на нашу підтримку у своїх містах.

Повернуться і ті українці, що поїхали. На дорогах будуть колосальні затори, тому що всі дуже захочуть до своїх рідних міст — таких відмитих і відремонтованих.

І у нас буде тиждень державних вихідних: щоб зустрітися з усіма, кому щогодини писали: "Як ви зараз?". А після такого напруженого тижня ще один — відсипатися.

І сирени у нас будуть раз на тиждень: у середу о девʼятій — для тестування. І все.

Лютий ми в принципі переіменуємо у чорний. Тому що буде забагато болісних річниць.

До речі, з того часу салюти у нас будуть заборонені по-справжньому. А за найменшу невинну петарду школота матиме стільки штурханів і стільки криків! "Не за те ми воювали!" — будемо кричати ми у самі вуха школоті.

Отак буде круто, коли переможемо в цій війні.

А може і ще крутіше.






Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.