Россияне, снимите со своих аваторок этих грёбаных плюгавых голубей!

От ваших голубей – голубей страны, которая ведет против Украины войну с 2014 года, – тупо тошнит. Особенно тошнит сейчас, когда ваши ракеты падают на мирные города Украины, когда ваши самолеты в украинском небе, а танки – на украинской земле, когда гибнут наши люди из-за того, что какое-то Хуйло решило, что Украины не должно быть

 
Россияне, которые меня читают или подписаны, и которым не всё равно.
Снимите со своих аваторок этих грёбаных плюгавых голубей с пальмовой веточкой.
Это реально бесит (и не меня одну).
От ваших голубей – голубей страны, которая ведет против Украины войну с 2014 года, – тупо тошнит.
Особенно тошнит сейчас, когда ваши ракеты падают на мирные города Украины, когда ваши самолеты в украинском небе, а танки – на украинской земле, когда гибнут наши люди из-за того, что какое-то Хуйло решило, что Украины не должно быть.
Не вам нас "принуждать к миру" (а только такая аллюзия у меня на этих кривых голубей).
Это мы теперь будем диктовать, что вам делать.
________
С точки зрения антропологии академической жизни я много лет отслеживаю ленты российских историков, философов, антропологов. К сожалению, очень немногие ведут себя достойно, очень мало тех, с кем буду дальше общаться.
Я не скажу ничего нового. Мы всё давно о "великой российской науке" знаем. Крылатое выражение "российский интеллектуал заканчивается там, где начинается украинский вопрос", - правдиво как никогда.
Сейчас многие "российские интеллектуалы" ведут "высокие" рассуждения об образах войны, о том, что война – приемлемое средство для решения политических вопросов, рассматривают разные сценарии, делают предсказания, сколько Украина продержится, обсуждают, кто может, а кто не может писать письма против войны, etc, etc.
Я давно уже не охреневаю от этих обсуждений. Просто фиксирую. Обычный исследовательский интерес – врага надо знать.
Ну и, "дорогие россияне", что я вам могу сказать напоследок: вы ничего не знаете об украинцах. Вы не знаете нашей истории и не понимаете нашего национального характера.
Мы – свободные люди.
Вы же теперь – изгои.
________
И еще. Раньше я стеснялась до конца произносить национальный лозунг.
Сейчас – нет.
Слава Україні!
Героям слава!
Смерть ворогам!





Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.