Чому ж тоді Муравйову вдалося, а сьогодні - дзуськи?

Російська стратегія 2022 максимаьно нагадує їхню ж 1918 року - максимально швидкий рух на Київ уздовж доріг

 
Палаючий музей-майстерня Василя Кричевського у мансарді будинку родини Грушевських, Київ, 7 лютого 1918 року
Le Mirror/Національний музей історії України
Російська стратегія 2022 до болі нагадує їхню ж 1918.
Максимально швидкий рух на Київ уздовж доріг (минулого разу - залізниць).
Чому ж тоді Муравйову вдалося, а сьогодні - дзуськи?
Бо тоді Київ був, нема де правди діти, столицею Малоросії, а тепер - України.
Тоді більшість мешканців ставилася до українського руху нейтрально, а дехто на Арсеналі навіть стріляв нашим у спини, а тепер кияни показують Четвертий Майдан (1990-2004-2013/14-2022).
Тому перемога в столиці буде за нами, а там і решту земель відіб'ємо!

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.