Vergangenheitsbewältigung, або німецьке "подолання минулого"

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

 

В дискусії довкола книги Ярослава Грицака виринула слушна теза, що його підхід до історії – це калька з німецької концепції "Vergangenheitsbewältigung", що буквально так і перекладається "подолання минулого".

Читайте також:

Нотатки на берегах книги Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України"

Долати минуле таки потрібно

Домовитися з минулим, а не долати його

У німців йшлося про подолання спадщини націонал-соціалізму, через засудження злочинів Третього Райху. Звісно, дуже дискусійним є питання наскільки доречним і корисним є перенесення такого підходу на українські реалії. Але не менш суперечливою нині виглядає теза про успішність цієї політики навіть для самої Німеччини.

Справді ще зовсім недавно німецький приклад здавався успішним. Нація подолала наслідки нацистського і комуністичного минулого, впевнено будує демократичну державу, проводить активну міжнародну політику, спрямовану на мирне і взаємовигідне співіснування сусідніх країн.

Але потім Німеччина спіткнулася об російську агресію проти України. Політика непомічання того, що відбувається на схід від ЄС, дозволила Путіну довести світ до порогу нової великої війни. І саме німецьке непомічання стало вирішальним.

І якщо нині, порівняно з 2014-м, багато країн Заходу переглянули своє ставлення до українсько-російської війни, почали надавати Україні дієву, в тому числі військову, допомогу, то, на жаль, ці зміни не зачепили Німеччини.

А виправдання її уряду з покликанням на історію (німці після Другої світової війни не хочуть, щоб їх зброя використовувалася проти росіян, щодо яких вони завинили) продемонстрували дуже дивні і вибіркові уявлення про минуле. Уявлення, в яких більшість теренів, окупованих нацистами в Східній Європі в роки минулої війни, були не українськими чи білоруськими, а чомусь російськими, а 8-10 мільйонів вбитих у ній українців просто забуті.

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

Наразі ж він демонструє, що його Vergangenheitsbewältigung — це зручне забуття гріхів перед українцями і догоджання агресору, який копіює у міжнародній поведінці моделі поведінки фюрера Третього Райху.

Тож, на жаль, навіть в німецькому випадку "подолання минулого" вилилося у вибіркову амнезію, яка навряд чи допомагає розуміти сьогодення і будувати майбутнє.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.